Проповідь на п’яту неділю Великого посту

Добігає до свого завершення Великий Піст, а разом з ним і наша духовна мандрівка днями  посту.

Євангельське читання п’ятої неділі Великого посту говорить нам про те, що подорож Ісуса до Єрусалиму теж підходить до свого завершення. Щоб учнів підтримати на дусі Господь промовляє до них: «Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне» (Мр.10:33-34)

Проте не дивлячись на слова сповнені смутку, слова про смерть та терпіння, до Ісуса підходять Яків та Іван із проханням: «Зволь нам,.. щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі» (Мр.10:37). В їхньому розуміння ця подорож до Єрусалиму перетворилась на тріумфальний похід до Єрусалиму, де Ісус засяде на Своєму престолі, а слова про терпіння, смерть та воскресіння вони, напевне, прийняли за певну метафору, нам буде тяжко, але ми переможемо.

Чому Іван та Яків насмілились підійти до Христа із таким дивним проханням?

Протягом трьох років 12 учнів супроводжували Христа, але тільки трьох: Петра, Якова та Івана Господь бере із собою на гору Преображення, вони були присутні при зціленні дочки Яіра та при молінні в Гетсиманському саду. Тому, опираючись на прихильність Ісуса, вони насмілись звернутись до Христа.

Яків з Іваном були братами, тому й домовились між собою діяти так, щоб витіснити з-поміж себе Петра. Вони підійшли до Христа з проханням сісти по праву та по ліву руку в Його царстві. Місце по праву руку призначене для другої особи держави, по ліву – для третьої. Вони бачили себе в числі лідерів апостольської громади й бажали закріпити за собою місця, отримавши наперед гарантії від Ісуса Христа.

Це нагадує двох людей, що пішли на прогулянку до лісу. Не маючи зброї, вони почали роздумувати, що станеться, коли вони зустрінуть ведмедя. Один каже: «Як ти думаєш, ми зможемо перегнати ведмедя, якщо він побіжить слідом за нами?» Другий відповідає: «Мені не треба переганяти ведмедя. Буде досить, якщо я зможу перегнати тебе».

Сьогодні багато із нас приходять до Господа, подібно як Яків та Іван. Ми шукаємо комфортного місця, шукаємо влади, багатства, слави, успішного життя. Щоб здобути це все ми готові переступати через власну віру, через наші життєві принципи, мораль. Наше суспільство перетворилося у своєрідне змагання. І, щоб здобути перемогу ми нерідко не зупиняємося ні перед чим. Ми йдемо по головах та штовхаємося ліктями. Нам головне дійти до мети.

Не зважаючи на слова Христа про Свою скору смерть, вони бачили та чули те, що хотіли побачити та почути. Христос говорить їм про хрест, а Яків та Іван мріють про корони та трони. Подібно і ми, коли не чуємо Слова Божого та Його не розуміємо, думаємо тільки про себе. Апостоли клопоталися про те, щоб вони були в прийдешньому царстві близько до Христа, близько до слави та могутності, вони хотіли, щоб усі люди заздрісно дивилися на них, як вони, двоє братів, стоять біля престолу Всесвітнього Царя, один із них праворуч, а інший – ліворуч. Вони почули від Христа слова, повні журби: «Не знаєте, чого просите» (Мр. 10:38).

Людина у власній гордині дуже часто не думає про те, що просить у своїх молитвах. Зробімо експеримент: на якусь хвилю згадаймо про що ми думали, про що ми мріємо, коли ми молимося. Чи і ми, у відповідь на нашу молитву, не почуємо від Господа: «Не знаєте, про що просите».

Дивлячись на апостолів, які були достойніші за нас, все ж зазнали слабкості, егоїзму, самолюбства та гордості, то і нам слід запам’ятати слова Христа: «Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою» (Мр. 9:35). Такими маємо бути в наших родинах і навіть там, де ми працюємо.

Покора – це той знак, який показує, що ми є християнами. Важко нам цю покору отримати, але в нас залишається надія, що Божа благодать, Божа сила нам в цьому допоможуть.

Господь говорить, що секрет нашого успіху не в тому, щоби перемогти інших, але в тому, щоби ми допомогли їм стати  кращими. Найбільшого успіху в житті може досягнути той, хто служить своїм ближнім. Життя Спасителя стало прикладом такого служіння, бо хоч Він був Царем всесвіту, Він став людиною, а Своєю смертю Він приніс спасіння людству.

У відповідь на прохання братів Заведеєвих, Спаситель їх запитує: “Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?” Не задумуючись, вони відповіли Йому: “Можемо”. Молоді люди були впевненими, сміливими, але не дуже розумними. Людям властиво переоцінювати свої можливості. Коли одного разу стюардеса сказала Мухамеду Алі, що треба припнутися ременем безпеки, боксер відповів: “Супермени не потребують ременів безпеки”. “Справжні супермени не потребують і літаків,” – не задумуючись відповіла жінка…

В сьогоднішньому Євангелії ми чули такі слова: «Не знаєте про що просите» (Мк. 10:38). Задумаймось для чого ми прийшли до Церкви, що ми тут шукаємо, Кого ми тут шукаємо?

Ми прийшли показати, який в нас одяг. Прийшли, тому що звикли ходити до Церкви, чи може прийшли до Церкви, тому що батьки заставили, чи йшли сусіди і ми пішли? Ми хочемо на молитві віднайти Бога чи розв’язати наші проблеми?

Ісус закликає нас взяти свій хрест і йти слідом за Ним, а ми до кінця не розуміємо Його, бажаємо правдами чи неправдами райського, безпроблемного життя на землі. Тому говорить Господь: «Думки Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших» (Ісая 55, 8-9)