Проповідь на неділю Всіх святих
У першу неділю після Зіслання Святого Духа ми вшановуємо пам’ять Всіх Святих, знаних нам та незнаних. Всіх тих, котрі своїм земним життям удостоїлися перебувати із Богом. Святі є тими, на кого ми маємо рівнятись у своєму житті. Вони закликають нас не зупинятися на шляху власного спасіння.
В Євангелії від Матея ми знаходимо такі слова: «Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене» (Мт. 10:38). Це заклик до кожного із нас, бо наше життя – життя християнина – це не є якийсь одномоментний вчинок: я комусь допоміг, значить я гарний. Християнське життя, якщо так можна сказати, це не піднімання штанги: раз, набрався мужності, підняв, встановив рекорд і все. Християнське життя – це той тягар, котрий ми носимо щодня. Це той тягар, з яким ми ніколи не розлучаємося.
Щоб нести ті тягарі, ті хрести, про які говорить Господь для цього потрібно бути терпеливим та витривалим. Іноді буває так, що навіть той легкий тягар, з плином часу починає зростати, перетворюється на нестерпний, проте ми маємо його нести, як Ісус ніс Свого хреста.
Святість не полягає в тому, щоби відкинути геть труднощі. Святість не полягає в тому, щоби відкинути від себе своє оточення, близьких людей. Святість в першу чергу це жертва, це зречення, це розпинання себе. Здається на перший погляд, що для того аби бути християнином достатньо раз на тиждень бувати в Церкві, в ряди годи чинити якусь милостиню і на цьому ми вважаємо, що досягнули християнської досконалості. Проте хтось казав такі слова: «Якщо ви думаєте, що жити християнським життям є легко, то ви ніколи ним не жили».
Ми завжди вважаємо, що, якщо ми нічого не вкрали, нікого не вбили, то в нас немає гріхів. Проте питання полягає в іншому: якщо ми не чинимо зла, то чи творимо ми добро?. Чи наше життя говорить про нас, що ми є християнами. Адже найкраще про нас свідчить наше життя: або ми вибираємо Бога, або від Нього відвертаємося. Можна сказати, що наше життя і складається з того вибору між добром і злом, який приходиться робити щомиті.
Один проповідник сказав такі хороші слова: «Усі святі є грішниками, але не усі грішники святими. Різниця між ними в тому, що святі визнають свої гріхи, каються в них і докладають зусиль, щоби їх не повторювати. Грішники не лише не визнають своїх гріхів, але вони навіть їх і не бачать».
Гріховність та схильність до гріха буде залишатися в нас до кінця нашого життя. Проте ми можемо навчитися боротися із гріхами та спокусами та керувати своїми бажаннями.
Говорячи про всіх святих хотілося б кілька слів сказати і про сучасних новомучеників. Адже як свідчить статистика, що за перше століття християнства загинуло десь півтора тисячі християн, а від середини 90 років і по сьогоднішній день більше, ніж сто тисяч. В сучасному світі християнські мученики гинуть далеко від телевізійних камер, їхні смерті не дуже аж так і висвітлюють журналісти, вони залишаються невідомими жертвами етнічних чисток, бойових дій, терористичних актів. Їхні імена відомі Богові та жителям їхніх містечок та сіл. Християни і дальше гинуть на Близькому Сході, Сирії, Африці, Північній Кореї та інших країнах.
Сьогодні, коли ми згадуємо пам’ять Усіх Святих навчімося із прикладу їхнього життя довіри до Бога, покладатися на Нього в усіх обставинах власного життя.
