Проповідь на неділю самарянки

В багатьох газетах чи журналах іноді можна знайти рубрику, де читачам пропонується розгледіти що не так зображено на картинці. Там може бути щось дуже дивне: людина, котра молотком лупить по комп’ютеру чи ще щось. Щось схоже описує нам євангелист Іван. Ми, можливо, не до кінця розуміємо те, про що говорить Євангеліє. Проте, якщо б ми на цей уривок подивилися очима сучасників Ісуса, то ми б одразу помітили ці дивацтва.

Найперше, праведний єврей ніколи б не залишився наодинці із жінкою, а, якщо б таке щось відбулося, то він би ніколи з нею не розмовляв. Єврейська традиція говорить, що єврею не подобає розмовляти із жінкою на вулиці, навіть якщо вона твоя дружина, забороняється навіть вітатися із жінкою на вулиці. Тут ми бачимо, що Ісус Сам розпочинає розмову із жінкою. Гірше того, ця жінка – самарянка.

Євангелист Іван досить делікатно говорить: «… не мають бо зносини юдеї з самарянами» (Ів. 4:9). Справа в тому, що, коли єврейські вигнанці повернулися із Вавилонського полону, то вияснилося, що центральна область їхнього колишнього проживання захоплена народом, котрий вважає себе потомком Авраама. Ці люди противилися поверненню євреїв, тому між ними завжди спалахували суперечки, часами доходило і до кровопролиття. Головним принципом євреїв було: не спілкуватися із самарянами, а особливо разом із ними не їсти, не пити, не користуватися спільним посудом. В нашому сьогоднішньому Євангельському читанню Ісус просить цю жінку дати Йому напитися.

Крім цього всього в цієї жінки явно була не найкраща репутація. Криниця знаходилася в боці від міста і переважно жінки по воду ішли або вранці, або ввечері, коли немає спеки. Самарянка ж прийшла якраз у час полуденної спеки, уникаючи всіх, хто знав її минуле та її життя. Вона зовсім не прагнула зустрітися з іншими людьми, так само, як і вони не бажали бачити її. Проте зовсім скоро Ісус дасть їй зрозуміти, що Він знає про всі обставини її життя. Як би там не було, Ісус розпочинає із цією жінкою свою розмову.

Прохання Ісуса є простим та щирим. Він втомився та відчуває спрагу. Ісус промовляє до самарянки: «Дай мені напитися» (Ів. 4:7). Розмова Ісуса із самарянкою символізує зустріч людини із Богом. В образі самарянки можемо побачити кожну душу, яка шукає Бога. Як бачимо, що Ісус любить тих, хто Його шукає та виходить до них назустріч. Ісус приніс світло в її зболілу та втомлену душу. Він пропонує їй джерело води, котра тече в життя вічне.

Сьогодні кожному із нас Господь також говорить: дай Мені твій час, дай Мені твою дружбу, дай Мені свої радощі та терпіння, присвяти Мені свою працю та молитви. Ісус бере на Себе всю людську спрагу. Останніми словами Його на хресті буде також: «Спраглий Я!». Присвятити життя для Ісуса, означає віддати Його всю любов, якої Він так прагне.

Ані самарянка, ані ми не розуміємо, що можемо дати Сину Божому. Ісус відкриває їй, що, якщо віддаємо життя Богові, приносимо жертву Йому, якою б малою вона не була, якщо чинимо будь-який прояв доброти в ім’я віри, яким би незначним він не був, то ми за це можемо одержати значно більше.

Ісус відказує жінці: «Була б ти відала про дар Божий…» (Ів. 4:10). Що можемо ми отримати від Бога? Чим для нас є той Божий дар? Ми одержуємо здатність любити. Ця Божа любов тече в нас, немов із джерела. До самарянки Ісус сказав: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4:14). В іншому місці Він скаже: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть» (Ів. 7:37-38).

Ми приймаємо Бога, віддаючи себе. Чим більше ми будемо вгамовувати спрагу Ісуса, тим більше наше духовне життя буде перетворюватися на потік, з якого всі інші зможуть черпати воду. Справжній християнин, як переповнене джерело, яке підкріплює всіх і все на своєму шляху. Дух Божий виливається на нього. Дух, Який є: радість, любов, мир, співчутливість життя та світло.

Ісус показує самарянці її життя. Вона і так бачить та розуміє всі прагнення влаштувати особисте своє життя, щось змінити  в ньому. Ісус протягує їй руку допомоги, а це стає потіхою для кожного із нас. Яке б горе, печаль та терпіння не було в нас, якими гріхами ми не були б зранені, якщо б навіть наше життя було схоже до сухої пустелі, Господь здатний це все перемінити. Він здатний прийняти наше покаяння та перетворити пустелю нашого життя на квітучий сад.

Ця зустріч з Ісусом докорінно перемінила самарянку. Вона сама стала тим джерелом, з якого всі інші можуть черпати воду. Вона перетворилася на те джерело, яке напоює все навколо. І вона пішла із цією радістю ділитися з іншими.

Євангелист Іван пише: «Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?». І вийшли з міста й подалися до нього» (Ів. 4:28). Пізніше він зазначить, що: «Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки» (Ів. 4:39). Самарянка дозволила Ісусу заглянути в найпотаємніші закутки свого життя. Вона перемінюється, стає місіонеркою. Відчувши переміну своєї душі, вона біжить та говорить усім жителям свого міста. В її серці народжується нове джерело, їй вже не потрібний глечик, який вона залишила біля криниці. Адже вона сповнена Святим Духом та стає тим джерелом, переповненим водою.

Коли Ісус починає говорити про живу воду, то ми подібно до самарянки мало що із того розуміємо. Проте Господь говорить, що Він може дати нам таку воду, яка вгамує нашу спрагу. Ми не до кінця розуміємо ці слова, так само як нам не відомо, як їх розуміла жінка-самарянка. Її чекало потрясіння, як і будь-яку людину, котра вирішить прийняти Ісуса. Він – Жива Вода, з чиїми першими ковтками перемінюється все.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com