Проповідь на 11-ту неділю після П’ятдесятниці

Для того, щоби ми краще зрозуміли притчу про немилосердного боржника, або, краще сказати, притчу про потребу прощення, нам слід прочитати цілий 18 розділ Євангеліє від Матея. Господь розказав цю притчу як відповідь на питання апостола Петра про те скільки разів належить прощати своєму ближньому.

У євреїв була думка, що за ту саму провину слід прощати до трьох разів. Апостол Петро, підійшовши до Ісуса, запитує: «Господи, коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?» (Мт. 18:21). Петро говорить, що він готовий прощати аж сім раз, ніби хоче цим показати, яким він є добрим, майже святим. Господь же йому відповідає: «Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесяти разів по сім» (Мт. 18:22). Як бачимо тут Господь говорить, що маємо прощати нечисленну кількість разів, тобто завжди. Щоби краще розкрити прощення, Ісус і розказує цю притчу (Мт. 18:23-35).

Як буває важко іноді простити? Та найкращий урок і найбільший учитель прощення є Сам Ісус Христос, Котрий вчить нас прощення і вчить не будь-де, а розп’ятим на хресті. «Отче, прости їм, бо не знають що роблять» (Лк. 23:32-34). Милосердю Божому немає меж та границь, немає терміну давності. Він завжди готовий нас простити і до такого ж прощення закликає нас із вами.

Саме про глибину прощення є сьогоднішній Євангельський уривок. Нам тяжко є зрозуміти величину боргу, про який йде мова. Євангелист Матей говорить, що цей бідачисько заборгував своєму панові 10 000 талантів. Бібліїсти подають таке порівняння, що один талант – це 100 динаріїв, а сучасник Ісуса за 1 динарій працював цілий день. Тобто, щоби заробити 1 талант потрібно було тяжко працювати впродовж 600 днів. Так само один талант – це 34 кілограми золота. Історики говорять, що в часи Христа ця сума – 10 000 талантів перевищувала навіть річний дохід будь-якого царя в Палестині. Так скажімо, Галилея та Перея разом, за рік здавали 200 талантів. Можемо собі тільки уявити якою величезною була сума, про яку йдеться в притчі? Як можна було завинити аж скільки? Де можна було аж скільки заборгувати? І нам слід замислитися, заглянути у своє серце, і зрозуміти: скільки ми заборгували перед Богом?.

Для багатьох із нас звичним є кредит. Чимало людей дбає про свою добру кредитну історію, тобто, якщо в них є певні кредитні зобов’язання, то вони намагаються вчасно сплачувати кошти, щоби не мати заборгованості. Сьогоднішнє євангельське читання пропонує нам із вами переглянути кредитну історію нашого серця, щоби ми зрозуміли наскільки ми уміємо прощати та жити своїм серцем у гармонії із Богом та своїм ближнім.

Коли ми приступаємо до Сповіді, то Господь прощає нам завжди. Він не питає: чому, навіщо, скільки? Він просто прощає. Це і є Боже милосердя. Господь не очікує, що ми Йому чимось заплатимо, але очікує від нас також вірності та милосердя. Кожного разу, коли ми не прощаємо іншим, то шкодимо, насамперед, собі, а прощаючи, ми ніби передаємо крапельку води із тієї посудини, котру Бог уже дав нам.

Про суть сьогоднішньої притчі можемо сказати, що вона в тому, що незалежно від обставин, ми завжди мали за основну свою мету прощення та примирення. Прощення так схоже на повітря в наших легенях, місце для нового подиху появиться тільки тоді, коли ми видихнемо старе повітря. Якщо наше серце відкрити для інших людей, якщо воно готове прощати, то ми зможемо отримати любов та прощення від Бога. Якщо ж воно закрите для людей, то воно залишиться закрите і для Божого прощення.

Пан говорить, щоби цього нещасного боржника продали в рабство. І мало того, окрім нього також слід прощати його дружину, дітей та все майно. І навіть розуміючи, що цей боржник ніколи не зможе повернути своєму пану цього боргу, він говорить: «Потерпи мені, я тобі все поверну». І тут раптом він чує слова свого пана: «Я тобі прощаю все». Слуга врятований, його сім’я та діти вільні, нікого не будуть продавати в рабство. Напевно, що в нього мала б бути радість від того, що йому простили такий великий борг. Натомість, що ми бачимо? Цей колишній боржник зустрічає свого співслугу, одного із своїх боржників, котрий винен тільки 100 динаріїв. І цей борг можна було відробити за 100 робочих днів. То, замість того, щоби проявити також милосердя, що ми бачимо: він виявляє жорстокість та вкидає свого божника до в’язниці. Цей слуга говорить: «Ні, я не буду милосердний». Той, хто досвідчив Боже милосердя не може проявити його до інших.

Як бачимо, прощення можливе тільки тоді, коли ми усвідомимо, що Бог прощає тобі і мені, коли ми усвідомимо те, що Бог прощає нам набагато більше. Прощення – це ніщо інше, як подих Святого Духа, коли ми прощаємо, то і Святий Дух прощає нас. Непрощення є однією із причин того, що Святий Дух не діє в нашому житті, бо це непрощення стає, немов тим корком, котрий не впускає Божу благодать у наше серце.

 Апостол Петро знає та розуміє, що він має робити. Він знає та розуміє, що слід прощати. Та він ставить певні рамки. Натомість Ісус говорить, що прощення не має бути обмеженим нічим. Тому маємо довіритися Богові та Божому милосердю. Саме через прощення ми здатні показати Богові свою любов, свою віру. Саме прощенням ми здатні уподібнитися до Бога, Його милосердя та доброти. Господь закликає нас із вами: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Джерело: “Духовний Дзвін”

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *