Проповідь на неділю самарянки
Євангельське читання розповідає нам про бесіду Ісуса Христа із жінкою-самарянкою біля криниці Якова. Й підкреслює дуже важливі речі, котрі нам обов’язково потрібно запам’ятати й відкласти у своєму серці.
Христос проходив через Самарію, хоча юдеї зазвичай обходили її стороною, щоби не зустрічатися із самарянами, котрі, за їхнім розуміння, були для них поганами та єретиками. Підійшовши до криниці Якова, Господь зустрів там грішну жінку, блудницю. І Він не відкинув її від Себе, не прогнав та не висміяв, а розпочав розмову з нею, тиху та смиренну, з любов’ю та щирістю, намагаючись відірвати її від клопотів та турбот земного життя. Господь відкриває їй, що Він є Спасителем світу, що Він є Тим Самим обіцяним Месією, котрого всі так очікують. З грішницею Він говорить про найсокровенніше, чого раніше не казав навіть Своїм найближчим учням.
Чому Христос обирає саме її для цих дивних слів, котрі ми із вами чули: про живу воду, Святого Духа? Вона точно не могла знати та відчувати дію Святого Духа, бо перебувала у гріху блуду, який вважається смертних гріхом. Проте Господь нагадує нам, що прийшов спасати не праведників, а грішників. Насправді ж, розп’яли Його саме праведники. Фарисеї, котрі підбурювали народ, щоби видати Ісуса на смерть. Вони виконували все, що тільки можна було виконувати: молилися, постили, відвідували Храм, напам’ять знали Святе Писання. Проте, коли вони зустрілися з Ісусом, то нічого, окрім ненависті, Його образ, Його слова, Його вчинки в них не викликали. А ось, жінка-самарянка, поганка, блудниця та єретичка, відкрилася для Нього. І дальше відбулося чудо. Коли вона повернулася до свого міста, то сказала: «Ходіте, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?… Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила»» (Ів. 4:29; 39). Христос на очах юдеїв воскресав мертвих, творив дивовижні чуда, а вони тільки скрипіли зубами з ненависті до Нього. А тут погани, котрі мали викривлене вчення про Бога, так щиро відкрилися і глибоко повірили у Христа.
Дорогі у Христі, ця подія має для нас пряме відношення. Дуже важливо нам зрозуміти, що Слово Боже потрібно засвоювати не розумом, а серцем. Тому буває так важко переконати людину, щоби вона вірила у Бога, коли серце її черстве та закам’яніле. Тому так важко є переконати людину, щоби вона відвернулася від гріхів своїх, перестала обмовляти, лукавити, осміювати, очорнювати. Тому так важко переконати людину, щоби вона перестала вбивати й розпочала цінувати життя кожного створеного Богом творіння. Людина повинна відчувати Божу ласку, любов та благодать тільки своїм серцем.
Господь прекрасно знає нашу грішну природу. І Він прагне, щоби ми, якнайшвидше позбулися своїх гріхів, пристрастей та пороків. Й розпочали нове життя без гріхів, зненавиділи гріх та не бажали до них повертатися. Тому Спаситель, як на екзамені, запитує цю жінку-самарянку, натякаючи на важливі питання: «Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди» (Ів. 4:16). І Христос чекає. Вона відповідає чесно й смиренно, не виправдовуючись: «Нема в мене чоловіка» (Ів. 4:17). І Христос, почувши її правдиву відповідь, говорить: «Добре єси сказала: нема в мене чоловіка. П’ятьох бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду єси сказала» (Ів. 4:18). І вона відразу визнала свій гріх, і покаялася. Вона розуміла, що чинить погано, проте їй бракувало того останнього поштовху, котрий здійснив Господь. Передання Церкви подає, що вона потім хрестилася, стала Христовою ученицею та прийняла мученицьку смерть. Христос її переродив, але це переродження стало можливим тільки тому, що вона мала щире дитяче серце, яке прийняло Слова Христові й покаялося від гріхів.
Господь прагне кожного із нас спасти. Господь бажає, щоби кожна людина прийняла Його слова Істини. Він кожного підводить до покаяння та підштовхує, бо якщо ми не будемо бажати покаятися, то ніколи не зможемо розпочати нове життя із Ним. Адже ціле наше людське життя міцно й нерозривно переплетене із гріхами, злом, пристрастями й пороками. І самі ми вийти із цього зла не можемо. Задля цього й прийшов Христос на світ. Прийшов не праведників спасати, тому що праведників, як видалося, спасти неможливо. І ми бачимо, як Господь спілкується із грішниками, із людьми, які вчинили чимало важких та смертних гріхів: лагідно, з любов’ю та милосердям.
Дуже важко було Христові спасати праведників, котрі усвідомлювали, що все у них добре, що завжди вони поступають добре, що жодних гріхів у них немає. Усвідомлюючи свій праведний стан, вони все більше й більше потрапляли в сіті незнання, повністю задовольняючись тим станом духовного життя, котрий був у них до цього часу. Такі люди не бачать перед собою Бога, у них немає жодного прагнення Його здобути, бо самі покладаються тільки на себе. А це за собою тягне духовну смерть. Духовний розвиток можливий тільки тоді, коли людина постійно кається у своїх гріхах, бачить свої помилки, а головне прагне виправитися та перемінити своє життя.
Самарянка відчувала свою гріховність, тому вона й зустріла Христа. Завжди, коли людина задумується над своїм життям, задумується, що живе неправильно, Господь виходить їй на зустріч, простягаючи руку Свого милосердя, любові та всепрощення.
Самарянка змогла пробудитися до нового життя. І нам потрібно примусити себе розпрощатися із гріхами, пробудитися до нового життя із Богом. І це пробудження повинно відбуватися поступово, щоденно. Ми повинні кожен день робити крок назустріч Богу. І не спати, а завжди прямувати до Бога.
В Діяннях Святих Апостолів ми часто зустрічаємо слова: Дух повелів нам. Сам Бог керував життям апостолів, Сам Бог їм допомагав та направляв. У нас, на жаль, не так, бо ми занадто віддалилися від Бога, втратили той зв’язок із Духом Святим. Тому й не дивно, що нашим життям керують інші духи. Наша душа переповнена духами злоби, ненависті, гордості, блуду, срібролюб’я, зневаги. І, як нам вибратися із цього? Як віднайти той втрачений зв’язок із Святим Духом? Як отримати небесну їжу й ту живу оду, котра ніколи не зникне? Тільки покаянням. Нам потрібно тільки одне: виявити бажання та рішучість іти тим шляхом, яким йшов Христос, до кінця свого життя. І це можливо, бо Господь Сам вийде нам назустріч й допомагатиме завжди.
Тому так важливо сьогодні, взявши собі за добрий приклад покаяння жінки-самарянки, нарешті зрушити з тієї мертвої точки, в якій ми знаходимося. Нам потрібно зупинитися на мить й роздумати про те, що Дух Божий він нас хоче – і розпочати виправляти своє життя. Ось тоді прийде спасіння, бо спасіння – це прихід у людське серце Духа Святого, Котрий очищає від всякої скверни. Тільки тоді людина перестане творити погані вчинки й позбудеться гріхів, бо Господь запанує у її житті.
Тому, дорогі брати та сестри, прагнімо уподібнитися до жінки-самарянки, відкривши своє серце назустріч Богові, позбувшись усього, що віддаляє нас від Нього, розпочавши життя нове, в якому запанує Святий Дух. Амінь.
