Проповідь на неділю сліпонародженого
В сьогоднішньому Євангельському читанні ми чули історію зцілення сліпонародженого чоловіка. Христос, вийшовши із Храму, побачив чоловіка, сліпого від народження. Ісус чинив чимало чудес, не відмовляв нікому, не ігнорував ніким, а тут ми бачимо, що Христа ніхто не благає про зцілення. Ісус побачив цього немічного чоловіка, змилосердився над ним та зцілив його.
Це додає нам нових сил, нових надій, що Господь бачить всі наші скорботи та страждання, що він скоро прийде на допомогу та зцілить нас. Коли Христос поглянув на цього бідного чоловіка, учні також звернули свою увагу на нього. Співчуття Христа до терплячих людей повинно закликати і нас до співчуття та милосердя. Та чи поспішаємо ми хоч якось допомогти тому, хто потребує співчуття, потребує допомоги, щирої поради чи розради. Христові учні також не поспішають допомогти цього сліпому, їм і на думку не спадало, що можна якось зарадити цьому чоловіку. Замість цього вони запитують Христа, ставлячи дуже дивне запитання: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?» (Ів. 9:2).
Відповідь Христа шокує апостолів: «Ані він не згрішив, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому!» (Ів. 9:3). Які дивні це слова і для кожного із нас: вже від сьогодні нам не потрібно боятися страждань, бо в них перебуває Господь, Який кріпить та підтримує нас, милосердиться та любить.
У своєму житті ми нераз звинувачували Бога за всі ті випробування, які спадають на наше життя? Дуже часто, при вигляді зла та страждань, ми прагнемо пояснити чому так стається, намагаємося віднайти винного. Хоча і знаємо, що причиною всіх страждань є тільки гріх.
В цій історії про сліпонародженого Ісус прагне показати іншу сторону страждань. Він говорить, що ми не повинні вважати великими грішниками тих, хто страждає та переносить великі терпіння. Всі наші страждання та скорботи – це випробування кожної людини, наскільки вона щира, наскільки вона Христова, наскільки вони лукава та немилосердна.
Дорогі брати і сестри, цей сліпий чоловік – це образ цілого людства, яке занурилося у пітьму ночі, коли воно ще не знало Христа. Господь сходить до нас, щоби допомогти нам, але натомість Його поява викликає чимало сумнівів, запитань, суперечок. Жодна людина на землі не привертала до Себе такої пильної уваги. Ісус вказує нам на наші недоліки та гріхи, Він говорить, що духовна сліпота – це найгірший наш гріх, бо тоді ми, хоча і бачимо, але не хочемо вірити, не хочемо сприймати побачене за правду. Так само і фарисеї та книжники, хоча і бачили чудо не могли в нього повірити, не хотіли побачити у Христі Того Обіцяного Месію, тому намагаються звинуватити Його: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує»… «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» (Ів. 9:16). Хоча вони і бачили це чудо, але не бажали вірити, відкидаючи славу та могутність Господа.
Ця євангельська історія закликає нас позбутися духовної сліпоти, закликає стерегтися гріхів та пристрастей, які шкодять нашій душі. Тримаймо відкритими наші духовні очі, щоби ми бачили тільки свої гріхи, щоби навчилися любити іншим, допомагати та прощати.
Наш Господь – великий, могутній та милосердний, Котрий не перестає чинити Свої чудеса в нашому світі. Нам потрібно тільки відкрити свої духовні очі, щоби разом із цим сліпонародженим закликати: «Вірую, Господи!» (Ів. 9:38) та поклонитися Христу за безмежну опіку та любов.
