Тома невірний, чи шукач Бога?
Про одних апостолів ми маємо свідчень практично про повне життя, а про інших знаємо тільки, що такі були, бо їхні імена згадуються у Святому Письмі. Про Петра, Павла, Івана навіть Юду, написано сотні статей, проповідей, книг. Сьогодні маємо нагоду поговорити про апостола Тому.
Нам нічого не відомо про його життя до покликання на апостольське служіння. Євангелист Іван згадує, що Тома брав участь у риболовлі, тому можемо зробити висновок, що Тома також був рибалкою. З арамейської мови «Тома» означає «близнюк», ймовірно, Тома мав брата близнюка чи сестру.
Протягом 2000 років апостол Тома здобув погану репутацію. Ми звикли про нього говорити, як про «Тому невірного», «Тому невіруючого». Зазвичай, у мистецтві його зображено як людину сповнену сумніву та зневіри.
У деякій мірі Тома є особливим, а його історія стосується кожного із нас. Можливо, серед дванадцятьох апостолів він – найсерйозніший. Тома не піддається тимчасовим поривам, не обіцяє Учителю безумовної вірності, щоб потім не зрадити довіри.
Віра без запитань – це віра без цікавості та пошуків. Тома висловлює свою незгоду, а не невіру. Він не говорить: «Ні, це неправда, що Господь Воскрес», – але каже: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20,25).
Перед тим, як дорікати Томі за невір’я, згадаймо, що й інші апостоли також не відразу повірили у Христове Воскресіння: «…слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм» (Лк. 24,11); «Тож як же не розумієте, що я не про хліб вам говорив, коли казав: Бережіться закваски фарисейської і садукейської?» (Мт. 16,11). Христові учні були пригнічені горем, а подія Воскресіння була настільки неординарною та небаченою, що її було важко усвідомити. Апостоли увірували після того, як побачили Христа власними очима. Все, чого бажав Тома – мати такі самі докази, що їх раніше отримали інші апостоли.
Він сумнівався та злився, був розчарований та засмучений, бо не побачив Учителя. Він немов говорить до інших: «Якщо Він дійсно приходив, то несправедливо, що це сталося саме тоді, коли мене не було. Адже я також готів Його побачити! Чи це у вас такий привілей? Я також хочу побачити Його, як ви бачили!».
Як бачимо, прототип невіруючого стає іконою шукачів Бога.
Тома є тією особою, котра не сумнівається, а шукає доказів. Він не задовольняється вірою, яка ґрунтується на основі того, що інші йому розповідають. Він сам бажає побачити, доторкнутися. Наша віра потребує досвіду, наше бажання досвіду Бога, досвіду Воскресіння є оправданням.
Ще кілька років чи кілька десятиліть назад сумнів вважався гріхом, який потрібно було визнавати на Сповіді. Визнання та іспит віри було обов’язковим, а ті, хто насмілювалися не визнавати, вважалися єретиками.
Сьогодні ж багато людей мають сумніви або як модно говорити: настала криза віри. Будь-яке твердження не визнається істинним, а будь-яка система цінностей висміюється та атакується. Якщо про старі часи можна сказати, що то була «ера віри», ото сучасні часи стали «ерою сумніву».
Багато християн відмовляються вірити та приймати участь у церковних Таїнствах. Вони не відчувають близькості Бога. Кажуть, що на Сповіді нічого не змінюється, гріхи повертаються назад. Якби Христос явився їм персонально, як Томі, то це змінило б усе.
Проте, як бачимо, Тома не відгороджувався і не уникав зустрічі із Богом. Пропустивши одну нагоду, він більше не повторював своєї помилки. Тома перебував разом з іншими апостолами. Тим, хто сьогодні прагне особистої зустрічі з Христом потрібно знаходитися там, де ця зустріч можлива, тобто у Храмі. Не уникайте Покаяння та Причастя, а, навпаки, з вірою шукайте Христа.
Біда у тому, що сучасний Тома навіть не шукає доказів, проте береться заперечувати їхню можливість. Сучасний світ не просто зневірений, він відкидає можливість воскресіння з мертвих. Культура сумніву руйнує віру, не визнає межі моралі, викривляє відчуття справедливості.
Сумнів не є протилежністю віри, але швидше її частинкою. Невелика доля сумніву може відновити та привести до віри, якщо вона втрачена. Сучасна культура сумніву затьмарює розуміння Бога та руйнує віру в Церкву. Сумнів перетворюється на хробака, який точить досвід відносин людини з Богом.
Якщо ж сумнів з’являється у нашому серці, то нехай він буде як маленька піщинка, котра попадає у раковину та стає зародком безцінної перлини. Амінь.