Проповідь на неділю про Закхея

Дорогі у Христі брати та сестри, минулої неділі ми чули розповідь, як Христос, увійшовши в Єрихон, зцілює сліпця, котрий сидів при вході у місто. Розголос про чоловіка, котрий може зцілювати дуже швидко розноситься містом і великий натовп виходить зустрічати Ісуса. Сьогоднішнє Євангельське читання продовжує цю розповідь. Воно присвячене Закхею, яскравій особі Святого Писання. Це так само історія про прозріння, про те, як Господь помітив ще одну людину, котра прагнула побачити істину.

Господь входить в Єрихон, оточений натовпом людей, котрі були свідками зцілення сліпця. Серед них був і Закхей, митар, і не просто митар, а голова митарів, людина дуже багата й знатна. Багатство його накопичилося в результаті того, що він ображав своїх ближніх: збираючи гроші для римських окупантів, більшу частину він залишав собі, обдираючи усіх, не шкодуючи ані вдів, ані сиріт. Разом із багатством він здобув і владу, і високий статус у суспільстві, але тільки не любов людей: митарів відкидав ізраїльський народ.

Люди товпилися, штовхали один одного, Закхей також був із ними. Він чув, що прийшов у місто Той, Кого усі вважають довгоочікуваним Месією, про Кого всі твердять, що Він – Син Давида. Тому й не дивно, що так багато людей зібралося, щоби зустріти й побачити Месію. І Закхей серед них, але він ніяк не може пробитися через натовп людей, перед ним стоїть стіна. Стіна, найперше із його гріхів, бо кожна людина несе на собі відбиток своєї гордості, злоби, ненависті, користі. Стоїть ця стіна і не пускає Закхея до Христа, не надає можливості побачити Його. Поривається Закхей до Христа, але пробитися не може. Часто й ми наскільки спутані гріховними сітями, що стаємо зовсім безпорадними й немічними. Відчуваємо, що поруч, зовсім близько Господь, але ми не здатні нічого зробити, бо міцно зв’язані своїми гріхами.

І ось тут Закхей чинить один простий, дуже важливий вчинок: він вилізає на смоківницю, щоби хоч здалеку побачити Христа. Цей маленький, неповороткий чоловік, вилізає на дерево, залишаючи все те, що отримав внаслідок нечесного збагачення. В цей момент він не думає ні про що, він бажає тільки здалеку побачити Господа. Йому стає байдуже, що над ним сміються люди, що він такий безпорадний та немічний. Закхей забув ким він є насправді і як до нього повинні відноситися люди. Йому байдуже, що він став предметом для насмішок, що він такий жалюгідний і такий нелюбий цими усіма людьми. Адже всі ці люди знають, як саме він отримав своє багатство. Він ні про що не думає, бо найголовніше для нього – це побачити Господа. Він не думає про те, як смішно виглядає зі сторони. А, як часто буває, що ми думаємо: «А як нас сприймуть, як про нас подумають, як нас зрозуміють інші люди?». Закхей перестає думати про те, що про нього скажуть інші, він забуває про все на світі, для нього залишається важливим тільки одне – побачити Христа.

Закхей був людиною влади, людиною багатства, людиною, котра жила законами цього світу. Він був людиною, такою, як і всі ми. Ми також живемо законами світу цього, а не законами Божими. А закони нашого світу – жорстокі, вони не дають людині розвиватися, не дають свободи, не дають бути самим собою. І тільки Господь все це дає нам. Він не тільки дає, але й прагне, щоби ми стали самим собою: ніколи не надівали на себе маску, ніколи не грали чужу роль, а постійно були тільки самим собою. Розуміючи це, ми усвідомлюємо, що це для нас є неможливим, неосяжним. Уявімо собі, що всі ми тут, у храмі, можемо побачити один одного такими, якими ми є насправді. І від цього стає страшно.

І тільки тоді, коли людина думає про те, як на неї дивиться Господь, Він дивиться на кожного із нас так, як колись дивився на Закхея. Господь побачив чоловіка, котрий виліз на дерево, котрий піднявся над землею, став вищим. І говорить до нього: «Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19:5). І Господь іде до нього, а не док когось іншого.

Закхей, почувши слова Господа, в повному розкаянні говорить дуже важливі слова: «Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо» (Лк. 19:8). Він приносить такі глибокі плоди покаяння, бажаючи перемінити все своє життя тільки через те, що почув, що саме до нього іде Господь. Він зумів перемогти й зруйнувати свій гріховний стан, зумів розколоти своє горде й кам’яне серце, зруйнувати твердиню свого гріха. І впали ці Єрихонські стіни, впали, зруйновані простим смиренням, простою згодою бути грішником, смішним і дивним, але тільки з Христом.

І Христос говорить про нього: «він син Авраама» (Лк. 19:10). Закхей – син Авраама, тому що він вчинив так само, як і Авраам. Авраам завжди чинив так, як і нам усім слід чинити: коли Господь його кликав він відразу відповідав: це я, Господи. І Закхей вчинив так, як колись Авраам, він почув, що іде Господь, він своїм життям відгукнувся, виліз на дерево і став чекати: «Ось я, Господи, подивися на мене».

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішнє Євангеліє надає нам можливість побачити, як Господь кожного із нас шукає, як Він до кожного із нас іде, як Він кожного із нас любить. Господь прагне почути від нас такі важливі слова, які перемінять усе наше подальше життя: «Я вчетверо віддам, Господи, тільки щоби Твоя любов, Твоє милосердя, твоя допомога ніколи від мене не відступала». І нам так важливо, як і Закхею, постаратися піднестися над землею, щоби Господь нас побачив. А піднесення наше – в смиренні, коли ми піднімаємося над натовпом пристрастей, шумом та гамом людських думок і осуджень, коли ми не думає, що про нас скажуть інші люди, коли ми не одягаємо чужих масок, коли не стараємося напоказ виставляти своє духовне життя. А тихо й смиренно ходити перед Богом, тоді Господь прийде в наш Єрихон, щоби кожного із нас віднайти, як Він знайшов і Закхея. А знайти Він зможе нас тільки тоді, коли ми, як і Авраам, на кожний Його заклик відгукнемося: «Це я, Господи». Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.