Живу вже не я, а живе Христос у мені

Проповідь на апостольське читання 21-ої неділі по Зісланню Святого Духа

Є розповідь про Маргарет Тетчер, коли вона була прем’єр-міністром Великої Британії, то їй довелося відвідати будинок престарілих. Під час зустрічі із людьми, які там жили, одна старенька бабуся поводила себе так, що стало зрозумілим, що вона не знала хто стоїть перед нею. Маргарет Тетчер підійшла до неї та запитала: «Ви знаєте, хто я?». Старенька відповіла: «Ні, дорогенька, я не знаю хто ти?. Проте тобі варто запитати у медсестри, вона точно знає, хто ти є». Це, напевно, досить дивно звучить. Проте для нас важливим є зрозуміти: хто ми є.

Про щось подібне говорить апостол Павло в сьогоднішньому недільному апостольському читанні: «Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:19-20). Які великі слова: «Живу вже не я, а живе Христос у мені», але якими вони далекими від нашого щоденного життя. Хто із нас буде мати відвагу промовити ці слова вслід за апостолом Павлом, котрий не просто їх говорить, але свідчить, що це є його життєвим кредом?

Ці слова апостол Павло сказав не для того, щоби похвалити себе, чи поставити в приклад, але, щоб показати, що завдяки Божій благодаті та Хрещенню людина може преобразитися: так, що із гонителя Церкви вона перетвориться на істинного християнина, і апостола, тобто таку людину, в котрій живе та діє Христос.

Через Хрещення кожен із нас з’єднується із Христом, через Хрещення ми стаємо Христовими учнями. Про це Церква співає в гімні, який ми чуємо протягом року в торжественні свята. «Ви, що в Христа хрестилися у Христа зодягнулися». Всім ми, що є охрещені, є вдягнені в Христа, перемінені, відроджені Його ласкою. Нам залишається тільки щоденним життям свідчити про цю приналежність Христу.

Коли хтось приступає до Хрещення, то його запитують: «Чи відрікаєшся сатани, всіх діл його, всіх ангелів його, всієї служби його, і всієї гордості його?». Той чи хресні батьки відповідають: «Так, відрікаюся». Пізніше запитують: «Чи обіцяєш служити Христу та вірити в Нього?». Отже, Хрещення вимагає від нас, щоби ми позбулися гріха та жили вірою в Христа. Як бачимо, Хрещення робить нас приналежними Христу.

Завдяки Хрещенню в кожного із нас живе Христос. Через Хрещення ми дозволили Йому перебувати з нами, і в нас. Проте протягом дня ми дуже мало про це згадуємо, ми заклопотані своїми справами, ми забуваємо про Христа, а нерідко, взагалі, піддаємося гріху. Христос в нас живе, але чи ми дозволяємо Йому діяти в нас, в нашому житті? Чи своїми гріхами ми не проганяємо Його зі свого життя? Тільки тоді, коли ми будемо виконувати Заповіді Євангелія, люди зможуть пізнати, що ми є учнями Христа, бо Він сказав: «Той, у кого Мої Заповіді, і хто їх береже, той Мене любить» (Ів. 14:21).

Господь попереджав нас, що ми будемо Його послідовниками тоді, коли в нас буде любов одних до одних, коли ми будемо більше думати про інших, аніж про себе. А це не так вже і легко.

Починати варто з того, щоби дарувати свою любов іншим, при цьому не чекати взаємної вигоди. Служити іншим,  при цьому не чекаючи для себе нагороди чи похвали.

Наше життя має бути: «В повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові» (Еф. 4:2). Якщо ми будемо намагатися жити так кожного дня протягом цілого нашого життя, то ми тоді зможемо сказати разом із апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені».