Коли хтось хоче йти за мною хай візьме на себе хрест свій

Для чого ми виносимо на середину храму хрест, чому ми йому поклоняємося? Який урок ми повинні винести із цього богослужбового чину.

Господь Ісус Христос сказав: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8,34). Тобто Господь нікого не примушує іти за Ним, за Ним іде тільки той, хто хоче. В часі земного життя Спасителя Його учні не тільки духовно йшли за Ним, але і в прямому значенні цього слова вони також разом із Ним подорожували по містах і селах Палестини. Вони слухали Його проповідь, бачили Його чуда.


«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8,34). Ці слова викликають у нас певний спротив, тому що в саму нашу природу вкладена любов до себе. Любов до себе є мірилом того, як ми повинні відноситися до інших людей: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6,31). Тому відречення від себе не слід розуміти як ненависть до себе, як знищення своєї особистості. Але Спаситель навчає нас, щоб ми відреклися своєї гріховності, тому Він сказав своїм учням: відречися себе, візьми на себе свій хрест.

Ці слова Спасителя були сказані ще до Його страждань і тому слухачі Господа нашого Ісуса Христа сприймали їх по-іншому, ніж ми. Для нас хрест – це Хрест Христа. Для людей того часу хрест був символом страшної страти. Хрест для сучасників Господа, а перш за все, для тих, хто безпосередньо чув голос Спасителя означав страшну та ганебну страту.

Ця страта, не дивлячись на свою жорстокість, була поширеною. Як пригадуєте собі: поруч із Господом було розіп’ято двох розбійників. Після вироку засудженого бичували,а потім він брав свого хреста, тобто дві великі колоди дерева і під наглядом воїнів він ніс їх до місця своєї страти. Тому слова Господа: візьми свій хрест і йди за мною – мають на увазі згоду витерпіти найстрашніше, що тільки могли собі уявити сучасники Господа – смерть на хресті.

«Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мр. 8,38). Ми всі більше чи менше соромимося Господа та Його вчення. Одні доходять до цього тому, що не хочуть показати себе віруючими, тому що бояться переслідувань чи позору від невіруючих людей. Інші визнають християнство тільки формально, соромляться жити по-християнськи, соромляться бути простаками перед так званими «мудрецями віку цього». Соромляться своєї віри, бо не хочуть, щоб інші подумали про них, що вони відсталі, неосвічені. Інші ж хоч і вірують, але соромляться жити по-християнськи, бути стриманими в їді, дотримуватися чистоти, соромляться бути простими, чесними. Їм здається ганьбою те, що вони не можуть постояти за себе.

Ні за яких умов ми не повинні соромитися Господа Ісуса Христа – ні Його самого, ні Його слів, ні Його науки «перед цим родом перелюбним та грішним», Господь людський рід назвав не тому, що серед людей поширений гріх блуду, але і тому, що він постійно відвертається від Бога і ніби вступає в блуд із усіма земними пристрастями, по хотями та гріхами. І такий своєрідний духовний блуд нищить духовний союз душі із Богом. Якщо ми постидаємося Господа серед цього роду, то так само і Господь Ісус Христос посоромиться нас та й, швидше за все, він уже тепер нас соромиться, тому що наша душа є пустою, а серце наше окам’янілим. Ми соромимося Спасителя і цим самим примушуємо Його соромитися нас. Наскільки ми віддаляємося від Бога, настільки і він віддаляється від нас.

Ми не повинні надіятися на те, що наше життя буде довгим, – «дні лукаві», як каже апостол Павло (Еф. 5,16). Не можна вважати, що ми ще знайдемо час для покаяння. Адже ми не знаємо, скільки часу нам потрібно для цього. Але, якщо ми схаменемося і зрозуміємо, що справжній учень Христовий, істинний Його послідовник повинен відректися від себе, від свого гріховного, помилкового «я», від своєї уявної індивідуальності, якщо зрозуміємо, що нам необхідно мати таку відданість науці Спасителя, щоб бути готовими на будь-яку ганьбу і муки (як засудженим до страшної страти на хресті), тоді, сповнившись рішучості, ми зможемо почати нове життя. Нехай навіть це буде супроводжуватися деякими спотикання. Не потрібно думати, що все відбудеться від одного нашого усвідомлення, – потрібно весь час спонукати себе.

Якщо ми будемо дотримуватися Євангелія, тоді ми зможемо мужньо і безстрашно йти євангельським шляхом. Ми повинні молитися і щосили примушувати себе до того, щоб взяти на себе хрест і йти за Господом. Тому й пропонує нам Свята Церква всередині Великого посту поклонитися Хресту, щоб приклад Господа Ісуса Христа, Який заради відкуплення нас від всіх гріхів зійшов на Голготу, вознісся на Хрест і в болісних стражданнях віддав дух Свій Богу Отцю, надихнув нас йти християнським шляхом. Йти не тільки під час Великого посту, але й в усі дні нашого життя. Дивлячись на приклад Господа, ми будемо, ніби з якогось джерела пити Божественну благодать, пити терпіння. А джерело це – лежачий перед нами для загального поклоніння Хрест Спасителя нашого.

Хрестопоклонна неділя – це час спогадів про подвиг Господа Ісуса Христа і час нашого пробудження для наслідування цьому подвигу – заради самих себе, заради спасіння власної душі у вічності.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com