Проповідь на 18 неділю по Зісланні Святого Духа

Два різних світи, котрі сходяться в один: світ Божий, котрий проникає у людське життя й світ рибалок. Рибалки, котрі дуже важко трудилися цілу ніч. І що? Нічого не спіймали, жодної рибини. Їх окутала втома, розпач, а скільки у них було планів – ми наловимо цієї риби, продамо, підемо додому, принесемо ці кошти, купимо щось дітям, можливо і якійсь принесемо подарунок дружині. І ми можемо продовжувати ці їхні плани. В них було безліч планів, а все пішло крахом, нічого не здійсниться. І рибалки, після такої важкої ночі, сумні, зневірені й замучені, думають, як повернутися додому. А тут що? Тут великий натовп людей, котрий не дозволяє їм спокійно повернутися. Їм так хотілося у цей час приховати свою поразку. Можемо собі тільки уявити – великий натовп людей дивиться на два човна. Мабуть не один заглядає у човен, запитуючи: «А що вони там впіймали?». А тут немає нічого. Їм навіть не вдається приховати своєї поразки.

Петро, зі своїми друзями, які були фахівцями, які нераз приносили додому багато риби. А тут – нічого. Зрештою, приходить час і потрібно визнати свою поразку, зрозуміти, де зробив помилку. Але визнати не для того, щоби показати, що я є ніким чи нічим, але визнати, що я потребую допомоги іншого. А, перш за все, що я потребую допомоги Ісуса Христа.

Ісус входить до човна Петра. Він подає Свою допомогу. І тоді, коли в нашому житті не все гаразд, коли усе валиться, тоді нам слід запросити Господа увійти у наш човен. А Господь, як Він входить? Господь входить через інших людей, Він входить через певну ситуацію. Господь входить через певні знаки, але потрібно слухати, потрібно бачити, потрібно прийняти.

Сент Екзюпері говорив: «Правдива любов розпочинається тоді, коли ми не чекаємо нічого взамін». А ми так часто хочемо щось за щось. А в Божій любові такого не існує. Ми звикли жити такими бартерами-угодами, що я тобі щось, а ти мені щось. Натомість навчімося правдиво споглядати на Господа, зуміймо впустити Його у наше життя, щоби Він наповнив і перемінив наше життя. Дозвольмо Господу, щоби він діяв у нашому житті через інших людей, через іншу ситуацію, через інші знаки.

І Петро дозволяє Христу увійти у свій човен. Ісус приходить, сідає у човен і починає навчати. Навчає, як Той, Хто має владу. Але чому саме так? Ісус говорить із човна, щоби усі Його почули, щоби змогли поділитися Його новиною та наукою. А потім Він говорить до Петра: «Давай, спробуймо знову». Щось надзвичайне: столяр буде вчити досвідченого рибалку як ловити рибу. Тому й не дивно, що Петро говорить: «Господи, зі всією повагою. Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали. Господи, ми всі сили до цього приклали, ми багато й важко працювали» (Лк. 5:5). Для нас це прості слова, а для Петра це був крик відчаю, крик безнадії: «Господи, ми все зробили, ми витратили так багато сил та зусиль – і нічого». А Ісус Христос говорить: «Відчали на глибінь» (Лк. 5:4). Це ризик. Це величезний ризик. Чи розуміємо ми, що саме відбувається: рибалка з величезним досвідом слухається столяра. Якщо зараз Петро повертається без риби, то з нього буде сміятися усе місто: «Це той, хто послухав столяра як ловити рибу». Правда, тут ми бачимо, що Петро є тією людиною, котра не боїться ризикувати. Ми маємо також стати такими людьми, котрі мають слухати голосу Божого, котрі не побояться піти проти усіх, котрі можуть ризикувати тільки, щоби почути і піти за Христовим голосом. Петро знає, що немає сенсу відпливати вдень на глибину, бо риба не ловиться у цю пору. Є спека, риба спить, просто немає сенсу це робити. і Петро, без страху й докору говорить: «Господи, Ти знаєш, що для мене все це, що Ти говориш, воно не має сенсу, але на Твоє слово я зроблю це – я закину сіті». Тут Господь говорить до кожного із нас: «Відчали на глибінь» (Лк. 5:4). «Виплинь на глибінь твого життя, виплинь на глибінь твого покликання, виплинь на глибінь твого існування». Досить часто ми існуємо, щоби просто існувати, а Господь прагне, щоби ми жили вповні. Ми дуже часто є схожими на зраненого орла, котрий не літав під небесами, а через зранені крила, ходить по землі. проте ми так звикаємо до землі, що боїмося глянути увись, боїмося розправити крила й злетіти. А ми ж покликані для того, щоби літати. Ми можемо споглядати та заздрити, як інші літають. Тільки до тих пір, поки ми не відчуємо тієї Божої енергії, котра допоможе нам злетіти. Господь в кожного із нас вклав свою силу і Він завжди допомагає.

«Відчали на глибінь» (Лк. 5:4), – знову чує ці слова Петро. І відповідає: «Знову на глибінь, Господи, я втомився, хочу додому, хочу вже відпочити». І, все ж таки, не звертаючи увагу на втому, Петро відпливає на глибочінь. Він є послушний Божому слову. У нашому житті також є вибір, і він стоїть за кожним із нас: ризикнути чи повернутися додому з поразкою. Ризикнути і піти за Господом чи просто знову змиритися з наступною невдачею та розчаруванням у нашому житті.

І так розпочинається прекрасна подорож Петра. Там, посеред озера, Господь споглянув на нього, але аж після Свого Воскресіння запитав його конкретно: «Чи ти любиш Мене?». Наскільки далека є ця дорога. Там, над озером, Ісус споглянув на Петра, а через три роки він поставив йому це конкретне запитання: «Чи любиш Мене?». Ця сцена нас вчить, щоби ми не поспішали пришвидшувати події, бо все у нашому житті повинно мати свою послідовність. Проте ця сцена також нас вчить, що правдива любов починається із споглядання. Бог споглянув на Петра. А як зараз Ісус дивиться на кожного із нас? Чи ми готові ризикнути? Господь не просто входить у човен Петра. Господь, коли входить, то для Петра цілковито міняється його життя. Те, що для нього було важливим, залишається позаду, бо тепер він стає рибалкою людей.

Здається, що за одну мить Господь зруйнував усе те, що Петро будував усе своє життя. Здається, що Ісус Христос вкрав його серце, Він повів його Своєю дорогою. Господь, коли входить у наше життя, то Він його наскільки перемінює, що воно стає наскільки яскравим, наскільки прекрасним. І Петро це розуміє, він навіть не надіявся на те, що все так зміниться. І він не боїться саме у цей момент впустити Господа у човен свого життя. І нам також потрібно не проґавити такий момент. Петро падає на коліна перед Господом, закликаючи: «Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік» (Лк. 5:8). Так, такою гіркою є наша правда. Правда про кожного із нас. Усі ми є грішні. І, як бачимо, тільки тоді, коли Петро визнає свою гріховність, він може слідувати за Господом. Ісус Христос говорить: «Петре, я знаю про тебе усе, але йди за Мною». І Петро не стає відразу досконалим, але він прямує за досконалістю. І тому Ісус Христос сьогодні говорить і до мене, і до тебе: «Наберися відваги, не бійся, виплинь на глибінь». Амінь.

Фото ілюстративне Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *