Проповідь на Неділю пред Богоявленням

Дорогі у Христі брати та сестри, закінчився празник Різдва Христового й наближається празник Христового Хрещення. І ми чуємо під час сьогоднішнього євангельського читання початок Євангелії від Марка, де описана постать Івана Хрестителя: «Голос вопіющого в пустині: готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки Його… Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця Його сандалів. Я вас христив водою, а Він христитиме Духом Святим» (Мр. 1:3;8). А під час читання апостола ми чули слова із ІІ Послання до Тимотея, котре було написане апостолом Павлом незадовго до його мученичої смерті: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (ІІ Тим. 1:7-8).

Чому саме ці слова ми сьогодні читаємо, що між ними є спільного і такого важливого для нас? У цих словам нам подається віра в Бога. Віра – як шлях, яким ми йдемо до Бога, і шлях, яким Господь приходить до нас. Проповідь Євангелія розпочалася словами: «…готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки Його». А апостол Павло говорить: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг». Ми чуємо сьогодні і про початок, і про кінець шляху, і про той вінець, який готується кожному, хто не спіткнеться, хто не зійде і не поверне назад із дороги духовного життя, але досягне своєї мети та цілі. А наша мета та ціль – це Сам Господь.

Початок християнського життя слід розпочати зі слів Івана Предтечі: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 3:2). Ці слова звернені до кожного із нас: малого та великого, молодого й старого. Це Царство Боже завжди поруч із нами, воно завжди готове прийти і приходить до нас. Питання залишається тільки в тому: а чи готові ми прийти в Царство Боже, чи готові прийняти його. Адже за межами Царства Божого залишаться не ті, кого Господь осудив за їхні гріхи чи помилки, але ті, хто не бажав чи просто не віднайшов у собі сил пройти цей шлях до кінця. А ми, де знаходимося ми? Кожен із нас, дорогі брати та сестри, вже стоїть на цьому шляху, але у нас є так багато перешкод, що ми можемо не дійти, не добігти, не дотягнутись до дверей Царства Небесного, загубившись у суєті світу цього.

Апостол Павло підбадьорює нас: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою… будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу» (ІІ Тим. 4:2;5). Кожен із нас повинен стати проповідником Христового Євангелія, засвідчивши Його своїм життям, і завзято нести Його у світ – сміливо, без нарікань, але терпеливо виконувати свою місію. Кожен із нас повинен стати прикладом для інших: напоумлювати, настановляти, виправляти, підтримувати й допомагати.

Сьогодні, на початку того шляху, котрий веде нас від Різдва до Пасхи, Церква нагадує нам про той початок, котрий ми маємо виконувати щоденно через покаяння, про ту рішучість, з якою ми повинні шукати Царства Божого. Церква нагадує нам про те, що Христос завжди з нами, що Царство Небесне знаходиться зовсім поруч біля нас, і що тільки від нас залежить чи досягнемо ми цілі, чи пройдемо цей шлях до кінця, чи отримаємо той вінець слави, котрий приготував кожному із нас Господь. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.