Проповідь на 11-ту неділю по Зісланню Святого Духа

У Святому Письмі ми знаходимо чимало притч та повчальних слів Спасителя про Царство Небесне. Христос говорить, що воно дорожче від усіх земних багатств. Сьогодні, під час читання недільного Євангелія, ми чуємо притчу про немилосердного боржника, в якій Господь уподібнює Небесне Царство до царя, який прагне поквитатися із своїми рабами.

Спаситель сказав: «Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми» (Мт. 18:23). У цього царя було багато боржників, котрі з часом забули, кому вони мають завдячувати своїм благом. Прийшов час, і цар забажав повернути свій борг. Привели до нього найбільшого боржника, в якого не знайшлося чим заплатити, тоді цар наказав продати його, його дружину та дітей, продати все, чим він володів, щоби виплатити борг. Цей боржник впав перед царем на коліна, благаючи, щоби той дав ще трохи часу, щоби назбирати грошей. І цар змилосердився над ним, відпустив  його та ще й пробачив борг. Не встиг цей щасливий прощений боржник відійти від царського двору, коли зустрів свого боржника, схопив його, почав душити, вимагаючи, щоби той повернув борг. Він навіть не звернув увагу на благальні мольби цього нещасного чоловіка, вкинув його у темницю до того часу, поки той не віддасть борг. Всі, хто це бачив, пішли до царя та й розповіли про все, що трапилося. Тоді він наказав привести жорстокого боржника та віддав його катам, щоб ті знущалися з нього, поки не поверне всього боргу.

Коли апостол Петро запитав Господа скільки раз ми маємо прощати своїх братів: «Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?». Ісус промовив до нього: «Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт. 18:21-22). В його серці поселився новий закон любові, той новий закон, котрий закликав все прощати без жодних умов. Адже людина – це нейневдячніший боржник перед Богом.

 В цій притчі цар – це наш Господь, Котрий створив світ та дарував нам все необхідне для нашого життєвого шляху та нашого спасіння. Слуги земного царя – це ангели, котрі ненавидять зло та захищають людей, возносять наші молитви до Всевишнього та заступаються за нами перед престолом Небесного Отця. А лукавий боржник – це кожен із нас, бо всі ми – невдячні та немилосердні боржники. Ми Йому винні так багато за все те, що Він чинить для нас, що й цілого життя не вистачить, щоби розрахуватися з Ним. Ми винні Господу за все, що маємо у своєму житті. Ми у боргу перед Господом за життя, за Його страждання та муки, котрі Він перетерпів задля нашого спасіння. Ми у боргу перед Ним за Його любов та милосердя, котрі Він посилає на нас щомиті нашого земного життя. Ми у боргу перед Ним за всіх тих людей, котрі нас оточують. Він дав нам все, і, як не дивно, не вимагає взамін нічого від нас.

У цій притчі Господь відкриває нам те, що ми не хочемо усвідомити: отримавши прощення від Бога, ми не можемо та й не бажаємо простити наших ближніх. Ми не хочемо простити їм тих моральних боргів, котрі вони перед нами мають: образ, зневаг, ненависті. Коли ми зустрічаємося із несправедливість щодо самих себе, то забуваємо, що Бог щойно відпустив нам такий борг, який би ми ніколи не змогли б виплатити. Ми забуваємо, що маємо також прощати всім, ми ігноруємо те, що прощені у великому ми мали б прощати всі ті крихітні борги своїх ближніх. Адже ми так багато грішимо, що залишаємося перед Богом у неоплатному боргу. Гріхи ж наших ближніх щодо нас – незначні, нікчемні, вони, як та незначна сума в сто динаріїв, у порівнянні із величезною сумою в десять тисяч талантів.

Господь у своєму безмежному милосердю прощає нам всі наші гріхи, якщо і ми, в свою чергу, будемо милосердними щодо своїх ближніх, прощаючи їм всі ті невеличкі борги. Якщо ж ми будемо жорстоким та немилосердними до наших ближніх, то і Господь закриє перед нами Своє милосердя та осудить на вічні муки. Бо наша ненависть, наше непрощення – це вічний та злісний скрегіт зубів на наших ближніх.

«Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (Мт. 18:35). Як бачимо, ми повинні прощати нашим ближнім, але прощати не на словах, а від щирого серця. Адже Господь вимагає від нас не тільки того, щоби ми нікому не чинили зла, але й того, щоби ми ні до кого не відчували злоби та ненависті.

Більшість людей вважають, що ніколи й нікому не чинили зла, забуваючи, як багато раз ображали, зневажали, принижували навколишніх людей: рідних, близьких, знайомих, сусідів. Ми прагнемо залишитися сліпими щодо свої вчинків. Іноді ми так прагнемо допомогти своєму ближньому своїми порадами та словами, що залишаємо у його серці сум та біль. Тому Господь і закликає нас, щоби ми прощали своїм ближнім.

Святитель Іван Золотоустий повчає: «Якщо і пам’ятати гріхи, то тільки свої. Коли ми будемо бачити свої гріхи, то чужі не будемо навіть помічати. Якщо б і невдячний боржник пам’ятав про десять тисячі талантів, то не згадав би про сто динаріїв. Господь бажає, щоби ми бачили та пам’ятали свої гріхи для того, щоби змогти прощати іншим. А прощати ми повинні від щирого серця, щоби не накликати на себе суд Божий».

Дорогі брати і сестри, навколо нас світ потопає у гріхах та нещастях. Ми задихаємося від несправедливості, ненависті та ворожнечі, бо немає всепрощаючої любові, котра прощає все та бажає тільки добра та щастя. Ми забуваємо, що є боржниками у Бога, боржниками у свого ближнього. Спільнота боржників, котрі вважають, що всі нам щось винні, тільки не ми, інколи нам винен навіть Сам Господь. І тільки там, де Христос; тільки там, де є щира віра у Христа та вірність Христові, там люди пам’ятають про свої гріхи та величезні борги Творцеві неба та землі. Тільки там людина починає розуміти, що потрібно жити по-новому – не як лукавий слуга, а силою всепрощаючої любові. Бо дорогу до щастя, до благополуччя, до спасіння, до справедливості в нашому земному життя прокладає тільки всепрощаюча любов, в якій ми вчимося любити Бога та людину.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *