Проповідь на неділю після Богоявлення

Чи задумувались ви коли-небудь над питанням: що відчував Христос, коли почув, що Івана ув’язнено та страчено? Він відчував біль, смуток, бо людською рукою убитого найбільшого серед народженого від жінок.

Проте, не дивлячись на це, Ісус йде і проповідує. У природі існує різний біль, різні страждання та випробування. Є біль та страждання, котрі здатні нас замкнути у собі, тоді людина на все життя залишається в темряві та наріканнях, тоді вона здатна втратити сенс та мету свого життя. А є страждання та біль, котрі болять, котрі ранять котрі кровоточать, котрі кличе нас до дій, до боротьби за життя. Христос показує, що, не дивлячись ні на що, ми не можемо зупинятись, ми маємо іти і проповідувати Євангеліє, проповідувати, що Боже Царство наблизилось, що воно вже тут. Ісус вибирає Галилею, щоб там шукати заблуканих овець. І тут одночасно бачимо, що Він відходить у дальні сторони від Назарету, щоб не піддавати Свого життя небезпеці, бо ще не прийшла Його година.

Ще не прийшов той час, коли потрібно буде Ісусові віддати Своє життя і за мене, і за тебе, і за кожного із нас. Для того, щоб настала ця година має бути проголошена добра новина, проголошене Євангеліє, Ісус має проповідувати. Ісус проповідує про Боже Царство, бо там, де перебуває Він, там і є це Царство, воно сповнюються в Ньому.

Ми часто молимось про Боже Царство, просимо про наближення його приходу, та, на жаль, чомусь ми в нього не віримо. Якщо подивитись на наше щоденне життя, на те, про що ми думаємо, а ми ж більше думаємо про багатство, про матеріальні речі, аніж про справи Божі, про Боже Царство. Ми думаємо про сьогодення, про теперішнє, а Господь говорить, що Боже Царство, то є щось значно більше.

Кожному із нас слід подумати: «А чого сьогодні прагну я? Чи я шукаю багатства й комфорту тут на землі, живучи так, ніби не існує ані душі, ані Бога, ані вічності. У Євангелії дуже часто говориться, що те Боже Царство є близько та, на жаль, для багатьох воно є надзвичайно далеко, для багатьох воно є недосяжним. Господь нас кличе, а ми від Нього втікаємо, Господь є близько, а ми говоримо, що не хочемо Його бачити. Господь приходить, а дехто кричить: «Іди від мене, залиш мене». І від кожного із нас, від нашого життя, від нашого вибору залежить: чи Господь буде близько, а чи буде далеко від нас, чи Боже Царство буде близько, а чи буде далеко.

Ісус відходить із Назарету до Капернауму – це було торгівельне містечко, куди сходились каравани із різних країв, це місто, яке єднало всі країни із Дамаском. Ісус іде в епіцентр тодішнього торговельного світу, щоб проповідувати Боже Царство, щоб проповідувати Боже Слово. Пророк Ісая говорив, що Господь приходить, щоб освітити тих, хто перебував у темряві. Страшно жити у темряві, але ще страшніше жити у фальшивому світі.

Сучасний світ пропонує нам чимало замінників. Нам постійно може здаватись, що ми живемо із Богом, що ми живемо у Божому Царстві, а це, насправді, не так. Ми не потребуємо якихось замінників, ми потребуємо особистої зустрічі із Христом, із Христом, Котрий приходить, щоб перемінити життя кожного із нас. Ми можемо жити і вдавати, що в нас немає жодних проблем, жодних випробувань, жодних перешкод. І ми не бачимо, що це зовсім не життя, а існування. Ми завжди маємо відкритись на зустріч Ісусові і просто кричати ті знаменні слова: «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене».

Свою проповідь Ісус розпочинає словами: «Покайтесь, бо Царство Боже близько». Сьогодні ці ж слова говорить нам Церква: «Покайтесь, бо Царство Небесне близько; покайтесь, відкрийтесь на пришестя Христа». Поки ми ще живемо, поки в нас ще є час на покаяння, то весь час свого життя ми можемо направити на нашу переміну. Царство Боже є близько, проте, щоби його побачити, нам потрібно покаятись. Ми звикли наше покаяння відкладати на завтра, на післязавтра та чи впевнені ми, що це завтра настане. Адже Ісус приходить зараз і тут.

Євангелист Іван говорить: «Слово сталось тілом і оселилось між нами». Це Слово – це Господь, Який має оселитись в тобі, в мені, в кожному із нас. І ми можемо прийняти це Слово, а можемо Його відкинути. Ісус проповідував Євангеліє, тобто добору новину, і в чому полягає ця добра новина для нас? В тому, що Ісус перемінює твоє і моє життя.

А що ми звіщаємо своїм життям: чи ми говоримо про якісь тимчасові цінності, чи розказуємо про новий айфон, телевізор чи автомобіль? Чи проповідуємо про Христа там, де ми перебуваємо? Чи всім розказуємо про добру новину та Христа, а чи передаємо й переповідаємо про якісь чутки та плітки? Для того, щоб нам проповідувати Христа, ми маємо спочатку Його зустріти, а для цього потрібно покаятись, перемінити власне життя. Як говорив Іван Предтеча: «Вирівняти дорогу, вирівняти власне життя».

У Євангелії читаємо, що до Ісуса приносили різних хворих, а Він оздоровляв їх. Кожен із нас є хворим. Можливо ми навіть про це не здогадуємось, але всі ми хворіємо на егоїзм, ненависть, гордість, осудження, непослух, можливо й на щось інше. Важливо принести це все до Христа і сказати: «Господи, я так втомився із цим жити, звільни мене». Христос змінює цілий світ, починаючи із маленької місцевості, із маленького Назарета. Його  Євангеліє розповсюджується по всьому світі, так само і в нашому житті із малої зустрічі може розпочатись щось велике, але потрібно, щоб ця зустріч із Христом відбулась. Просімо, щоб Господь увійшов у наше життя та перемінив його. Амінь.

Джерело: “Духовний Дзвін”

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.