Проповідь на неділю праотців

Євангеліє від Луки 14, 16-24 (притча про запрошених на банкет)

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішнє євангельське читання описує нам знатний та величний бенкет, який справив один чоловік для своїх друзів. І замість того, щоби прийти на цей банкет, його друзі почали відмовлятися, виправдовуючись хто, як міг. Хтось купив поле, яке ще не дивився; хтось волів, яких ще не випробував; хтось щойно одружився, тому всі вони не змогли прийти, щоби розділити радість спільної трапези.

Як у Старому так і Новому Завітах ми знаходимо Господній заклик прийти на його банкет у Царстві Божому. Адже немає більшого щастя й радості, як бути запрошеними на бенкет у Царстві Божому, бути запрошеними до Господнього столу.

«От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Одк. 3:20). Господь прагне вечеряти із кожним із нас, мало того Він ще й Сам приготував для нас бенкет. Ми всі є запрошеними. І тільки від кожного із нас залежить чи ми відгукнемося на Боже запрошення, чи відкинемо і проігноруємо Його – це конкретний вибір кожного із нас, конкретна відповідь на поклик Бога.

Господь постійно, з дня в день, вибирає саме мене.

А кого і що вибираю я?

Як легко на словах вибирати Бога, але як важко цей вибір втілити в життя та показати його своїми вчинками. Щоранку, коли ми розпочинаємо новий день, чи тоді ми вибираємо Бога?

У Євангелії від апостола Луки читаємо: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (Лк. 14:15). Який саме смак має цей хліб Божого Царства? А смак Божого Царства кожен із нас може скуштувати у Євхаристії, у Тайні Покаяння. Чи відчули ви коли-небудь його смак: смак любові, прощення, добра, смак Божої присутності, смак благодаті та щирої радості. Господь приходить до нас не для того, щоби побачити нас, а для того, щоби ми відчули Його батьківську любов, щоби торкнулися Його безмежного милосердя та доброти.

Скільки разів Господь запрошує нас, і скільки раз у відповідь чує: «Ні! Не зможу прийти! Тільки не в цю хвилину»? Скільки раз ми говорили: «Господи, почекай». І Господь чекає, бо Він терпеливий та люблячий наш Батько.

Він постійно приходить до ізраїльського народу, приходить, щоби увійти й розділити історію Ізраїля. Приходить в особі Божого Сина, а вони Його не приймають, відкидають та й ще розпинають. Ця історія відбувається  і сьогодні  в житті кожного із нас, так як Ізраїль відмовився від Божого Царства, відмовляється від Месії, те ж саме чинимо і ми.

Ми усвідомлюємо, що Бог приходить. Та ми не поспішаємо розділити Його радість, ми відкидаємо та ігноруємо Його запрошенням. Бо в нас інші цінності, інша перспектива, інші пріоритети, інший час. Ми не задумуємося, що для нас є важливішим аніж це запрошення Бога, важливішим за цей бенкет, хто чи що є важливішим за вічність та Царство Боже.

«Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (І Кор. 2:9). Нам варто повірити, що те, що приготував для нас Господь, є таким незвичайним. І пам’ятати, що Боже Царство є для нас також даром, і що кожен із нас є запрошеним брати участь у цьому Божому дарі. Як часто ми не цінуємо того, що Господь нам дарує, часто ми не вміємо вибирати те, що є найосновнішим у нашому житті.

У великій книгарні є тисячі книг, але ми вибираємо не все підряд і купляємо тільки ті книги, які нас цікавлять. Адже ми усвідомлюємо, що для того, щоби перечитати всі ці книги нам не вистачить цілого життя. Так само відбувається і в нашому житті: потрібно вибирати тільки те, що є важливим; тільки те, що Господь подає нам сьогодні. І не забувати, що найголовнішим у нашому життя є тільки Господь.

Як знаємо, що в часи Ісуса запрошення на бенкет відбувалося в два етапи: було дальше і ближче запрошення. І тут бачимо, що мова йде саме про цих людей, які перед цим пообіцяли прийти на бенкет, а зараз нехтують цим запрошення безпосередньо перед самим бенкетом. Як бачимо, не вистачить бути просто запрошеними, потрібно відкласти всі свої справи та просто прийти на цей бенкет. Скільки завгодно можемо себе заспокоювати та тішити, що Бог запросив нас на Свій бенкет, але що нам буде з того, якщо ми нехтуємо цим запрошенням та бенкетом.

У Євангелії ми бачимо три виправдання: мушу йти на поле, тобто щось матеріальне, щось, що нас турбує є набагато ціннішим від Божого Слова, від Його зустрічі і це змушує нас робити вибір не на користь Бога. В другому випадку ми бачимо вільний вибір людини: вона не оправдовує себе, що мусить щось робити, але робить те, що хоче і просто говорить: «Вибач мені». А третій навіть не вибачається. Так розпочинається кожен наш відступ від Бога: спочатку мушу, потім іду, а потім роблю Бога винним. Ми забуваємо, що найбільшою цінністю у нашому житті є Господь.

 Дорогі у Христі брати і сестри, євангельське читання розкриває нам ще одну істину: гнів Господній не родиться сам від себе. Гнів Господній викликаємо ми своїми виборами у щоденному житті, бо постійно відкидаємо Бога. І Господь не поспішає карати. Він залишає нас вільними діяти. Якщо ми не прагнемо бути поруч із Ним, бо Він насильно не буде до Себе тягнути. Він постійно приходить і стукає, але ніколи нас не буде примушувати йти за Ним, бо ми є завжди вільними у своєму виборі.

Господь, Котрий створив світ для того, щоби поділитися з нами Своєю любов’ю, радістю, добром, зустрічається із нашою відмовою. Бог прагне з нами спілкуватися, Він пропонує Свою допомогу, Він просить, Він кличе нас, але ніколи Сам не нав’язується, не тягне за вуха, не вимагає від нас взамін нічого. Він кличе усіх, залишаючи і шануючи вибір кожного. І знає, що ми, скоріше за все, відмовимося від Його запрошення. І чекає. Чекає терпеливо, а навколо наготовані наїдки й напитки, палахкотять запалені свічки, така радісна й піднесена атмосфера. А нас немає. Господеві не залишається нічого, як, час від часу, виходити зі Своєї світлиці, виглядаючи Своїх дочок чи синів, вдивляючись вдалечінь, надіючись побачити кожного із нас, щоби розділити із Ним приготовану вечерю.

Жоден із тих запрошених не увійде на бенкет, – такі страшні слова. Проте вони і правдиві, бо не увійде не тому, що володар не хоче їх бачити, а тому, що це був їхній власний вибір. Отже, для кожного із нас є важливим та актуальним питання: що зроблю я із запрошенням Господнім? Чи увійду я на бенкет? Господь зробив усе, щоби я увійшов до нього, а що зроблю сьогодні я???

Джерело: Духовний Дзвін

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.