В сім’ї не без таланту

У двох друзів, котрі жили поруч, народилися сини. Через деякий час у одного із хлопчиків з’явилися проблеми з мовою, він почав заїкатися. Батьки хлопчика були дуже засмучені, але дідусь із бабусею підбадьорювали їх, кажучи:

– Головне, що дитина здорова, а заїкання можна і вилікувати.

Хлопчики були друзями, разом гралися, інколи і бешкетували, за що отримували від батьків покарання. Батько здорового хлопчика завжди звинувачував заїку, кажучи своєму сину:

– В сім’ї не без виродка! Цей заїка на тебе погано впливає. Більше не грайся з ним.

Хлопчик сказав своєму другу, як говорить про нього його батько. І це сильно засмутило дитину. Адже він добре розумів, що є люди, котрі негативно впливають на нього, сміються та зневажають його. Якось, захлинаючись від сліз, образ та розчарувань, він запитав свою маму:

– Матусю, чому я такий неповноцінний? Всі кажуть, що я тупий, бо мій язик заплітається. А ще, що в нашій сім’ї не без виродка. І ним є я.

Мама, тихцем витираючи сльози, заспокоїла малого і сказала:

– Ні, синочку. Ти дуже, дуже розумний! Твої думки такі швидкі, що язик просто не поспіває за ними. Не звертай уваги на насмішки і прощай образи. Всі ті, хто сміються з тебе, заздрять тобі, бо ти виростиш найрозумнішим, найбагатшим, найвпливовішим.

І мама вирішила з того дня, коли у сина щось виходило, завжди його підбадьорювати й казала таку фразу: «В сім’ї не без таланту». І батько, і дідусь, і бабуся підтримали таку ініціативу. Хлопець вірив своїм батькам і це допомогло йому подолати усі перешкоди, насмішки й глузування. Минули роки сумлінної праці. Хлопець став найкращим у своєму окрузі і найбагатшим, як і казала мати. І на своєму робочому столі завжди тримав фотографію своєї сім’ї, на якій було написано: «Моя талановита сім’я».

Зображення ілюстративне із сайту: Pixabay