Проповідь на Хрестопоклонну неділю
У Хрестопоклінну неділю, ми чуємо слова нашого Спасителя. Ці слова, через тисячоліття, линуть до нас, торкаються наших душ, оновлюють наше життя.
Вони звернені до кожного із нас, малого та дорослого, підлітка та старця. «Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною» (Мт. 8:34).
У наше життя приходить Ісус Христос, приходить, щоби померти за нас, приходить, щоби вчинити нас вільними і відкрити брами у Царство Небесне. І ми неодноразово переконуємося, що немає для нас щасливого життя без Христа. Немає життя без хреста. Кожен із нас несе свій власний хрест.
Проте у нашому середовищі існує така небезпека, що ми порівнюємо себе з іншими, вважаємо, що у когось хрест є легшим, чи взагалі його немає у нашого сусіда, брата чи сестри. Ми забуваємо, що кожен має свій хрест: більший, менший, легший, важкий. Кожен несе його, зважаючи на свою силу. Несе його без нарікань та спротиву. Зі смиренням та любов’ю.
І ми маємо пам’ятати, що, яким би не був важким наш хрест, ми маємо його нести до самого кінця, до Голгофи. І тут ми маємо зрозуміти, що правдиве життя християнина ніколи не закінчується на Голгофі, ніколи не закінчується розп’яттям. Хоча ми і несемо свій важкий хрест, але ми покликані не до смерті на Голгофі, а до Воскресіння. Ми є покликані до вічного життя. А без воскресіння немає хреста. І без хреста немає воскресіння.
Несучи свій хрест, ми маємо навчитися вмирати для свого гріха, свого егоїзму, свого непримирення. І навчитися жити із Христом через хрест. І повсякчас просити у Господа допомоги нести свій хрест, допомоги полюбити і прийняти його. Кожен із нас на своєму життєвому шляху не тільки несе свій хрест, але й зустрічає тих людей, котрі несуть свій щоденний важкий хрест, прикуті до своїх ліжок, до своїх інвалідних візків. Вони несуть свій хрест і приймають хворобу без нарікання, єднають її із Христом для спасіння свого й спасіння цілого людства.
Ми зможемо нести свої гріхи, якими б важкими вони не були, нести смиренно та без нарікань, бо Христос іде поруч із нами. Ми все можемо, бо Христос із нами. І Він ніколи нічого не допускає понад наші сили.
І ми, як християни, маємо розуміти, що хрест і терпіння – незамінні упродовж нашого земного життя. Вони завжди будуть частиною нашого земного життя, бо і Сам Христос не відвернувся від Свого терпіння і від Свого хреста. З Оливної гори Він свідомо спускається, щоби взяти хрест, але не Свій хрест, а хрест кожного із нас. В нашому хресті є частинка Господнього хреста, бо за нас помер Ісус. Ми ніколи цей хрест не несемо одні, Господь постійно на нашій дорозі дає Симона з Киренеї, дає Вероніку. Проте так важливо, щоби ми для оточуючих, для тих, хто поруч, не були тільки хрестами, наріканнями та докорами, а ставали Симоном із Киринеї чи Веронікою.
Дорогі мої, вдивляючись у Ісуса Христа, ми маємо навчитися приймати хрест, нести його з терпінням, нести його з відданістю, але завжди до кінця. Буде важко, ми будемо знесилені, будемо падати, будемо нарікати, будемо грішити, будемо перебувати далеко від Бога, нас буде боліти, буде видаватися, що все намарно. І тоді нам варто підняти голову, і подивитися на хрест нашого Бога, нашого Спасителя. А Він, Своїм люблячим поглядом, дивиться на кожного із нас і промовляє: «Зі Мною зможете усе».
Так, дорогі мої, з Богом ми подолаємо усі перешкоди і гідно будемо нести свої хрести до кінця нашого життя, до зустрічі із Господом у вічному житті. Амінь.
