Проповідь на 4-ту неділю по Зісланню Святого Духа
Святе Письмо говорить, що кожна людина наділена свободою та вільним вибором. Доволі часто, зловживаючи цією свободою, людина замість добра чинить зло. Це ми бачимо, як наші прародичі, Адам та Єва, послухавши змія, бо надіялися здобути якесь нове знання, натомість отримали зло, вчинивши гріх, разом з яким у світ увійшла смерть, тління та безлад.
Сьогодні ми спостерігаємо також, як деякі люди, йдучи за своєю свободою, відкидають поняття гріха, всемогутність Бога та будь-який авторитет і живуть так, як їм заманеться. І, що ми бачимо навколо: зловживання алкоголем та наркотиками, етнічні, расові та релігійні упередження, знищення сім’ї, зневага ближніми та бідними.
Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про язичницького римського сотника (Мт. 8). Цей сотник був військовим офіцером. Якщо б ми зустріли такого офіцера, то ми б про нього сказали, що він екстраординарна особистість. Чому, що такого ми бачимо в ньому? Найперше те, що він просить у єврейського подорожуючого вчителя про допомогу, просить людина, котра не звикла ні про що просити. Не забуваймо, що він є з-поміж числа загарбників, котрі звикли в підкорених народів забирати все, що хотіли. Серед зарозумілих римлян ми бачимо цього чоловіка – скромним. Серед євреїв, він, виявляється, має більшу віру, ніж будь-хто серед сучасників Ісуса. Римляни, як окупанти, звикли дивитися на підкорені народи із підозрою та зверхністю. Натомість, ми бачимо, що ця людина проявляє довір’я до Ісуса. Якщо ми собі пригадаємо, що до своїх слуг в тогочасному суспільстві ставилися з погордою, то цей чоловік виказує до свого слуги турботу та любов.
На прохання цього сотника Ісус дає чітку відповідь: «Я прийду та вилікую його». Проте сотник і тут себе упокорює, бо усвідомлює себе негідним, щоби Ісус увійшов під покрівлю його дому. Він визнає в Ісусі ту силу, про яку інші та навіть Його учні не здогадувалися. Сотник збагнув, що Ісус не мусить увійти у його дім, туди, де лежить хворий. Він може оздоровити того тут і зараз. Як бачимо, віра сотника є особливою. Ісус, говорить про віру цієї людини такими словами: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 8:10-12). В оздоровленні хворого слуги саме віра сотника відіграла вирішальну роль. Саме така віра здатна для будь-якої людини відкрити двері в Небесне Царство.
Сини Ізраїлю намагалися прийти до спасіння через виконання Закону. Вони так і не змогли зрозуміти, що Закон повинен привести людину до Христа, як про це говорить апостол Павло: «Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує» (Рим. 10:4).
Коли сотник зустрів Ісуса, то він зрозумів свою нікчемність і це стало початком його спасіння. Той, хто відкидає Христа, а опирається на власну мудрість, велич чи багатство, нічого доброго в житті не досягає. Нас дуже часто намагаються переконати, що «прогрес» буде нашим спасінням, що «освіта» здатна нас вивести із біди та привести до хорошого життя, що якійсь «реформи» здатні підняти рівень нашого життя. Що показує нам історія? Феодалізм прийшов – і пішов, фашизм прийшов – і пішов, комунізм прийшов – і пішов, зараз приходять нові «-ізми», але і вони є бовванами на глиняних ногах, котрих здатний розтрощити Христос. Бо Христос – це скеля спасіння. Сучасний світ намагається віру та релігію прирівняти до казки та міфів, віру та релігію сьогодні намагаються викинути геть із громадської площини і ми бачимо, що сучасний світ стає чим раз то більше розбещеним, через те, що відкидає моральні принципи, відкидає все те, за допомогою чого можна судити що є добрим, а що поганим.
Ісус є тією скелею, є тією силою, котра здатна врятувати нас. Нам із вами слід краще придивитися до цього сотника, котрий звертається до Ісуса з проханням про зцілення слуги. Ми із вами також повинні почути слова Ісуса, що Він ніде і ні в кому не знайшов такої віри. Якщо ми відкинемо простягнуту руку Ісуса, думаючи, що можемо спастися самі або нас приведе до спасіння якась людина, то ми помиляємося. Відкинувши Бога, відкинувши істину, нас очікує тільки поразка та загибель.
