Проповідь на 10-ту неділю по Зісланню Святого Духа

Дорогі брати і сестри, в сьогоднішньому Євангельському читанні ми знову чуємо про зцілення Господом біснуватого. Зустріч Христа та Його учнів із горем та людським гріхом відбулася відразу після сходження з гори, де було Христове Преображення.

Коли апостоли спілкувалися з народом, до Христа підійшов чоловік і впав перед Ним на коліна. Горе цього чоловіка було великим, і саме воно навчило його молитися. Він звертається до Ісуса зі словами, повних надії та віри у допомогу: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду» (Мт. 17:15). І дальше продовжує цей збідований батько: «Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити» (Мт. 17:16). Христос дав владу Своїм учням виганяти бісів. І до цього часу вони успішно виконували, покладену на них, місію. Проте тепер, в цій ситуації, – вони безсильні.

І знову ми чуємо слова, котрі стосуються кожного із нас: «Роде невірний та розбещений», – відповів Ісус, – «доки мені з вами бути?» (Мт. 17:17). В цих словах ми бачимо, як Христос викриває гріх та людську зневіру. Він довготерпеливий та многомилостивий, Його серце переповнене співчуттям та любов’ю до кожного із нас.

Сьогодні, ці слова Христових учнів, з якими вони звертаються до Ісуса: «Чому ми не могли його вигнати?» (Мт. 17:19) нехай стануть для кожного із нас нашими словами, нашою молитвою та нашим болем.

Духи злоби рискають скрізь, шукаючи різноманітних шляхів, щоби вселитися в людські душі. Наше життя – це постійна арена боротьби сил світла із диявольськими полчищами. І особлива боротьба ведеться за молоде покоління, за наших із вами дітей. Адже навколо них так багато спокус: фільми, телепередачі, ігри, фотографії та картини, статті та книги, котрі пропагують насилля, розпусту, «солодке життя». Такими засобами ворог людського роду прагне виростити на нашій землі покоління «біснуватої молоді», вселившись в яку він зможе володіти їхніми безсмертними душами, кидаючи то у вогонь сморідних насолод, то у гнилу воду жорстокості та байдужості.

Дорогі брати і сестри, відповідь Христа на слова апостолів, досить чітка та зрозуміла: за вашу зневіру. Ми бачимо невіру та розпущеність народу, котрі викриває Господь, а також і маловір’я апостолів, котрі не змогли вигнати біса із дитини. Також ми бачимо і свою малу віру, впізнаємо себе посеред розгубленого натовпу, котрий скрізь ходив за Христом, був свідком Його чудес, чув Його дивну науку любові та всепрощення, але все ж таки почув від Христа зовсім інші слова: «Роде невірний та розбещений», – відповів Ісус, – «доки мені з вами бути?» (Мт. 17:17).

Тільки вірою та любов’ю ми можемо спасти себе та своїх ближніх, тільки вірою та любов’ю ми можемо бути гідним прикладом для наших дітей, тільки вірою та любов’ю ми можемо спасти наш народ та цілий світ. Проте, приступаючи до цих духовних подвигів, ми повинні, перш за все, вигнати злих духів із власних душ. Адже одержимість – це і є догоджання демону. Адже той, хто не може стримати свого язика, щоби не осуджувати ближніх, хіба не є рабом демона очорнення та обмов? Той, хто не може стримати себе від розпусти та пияцтва, хіба не є рабом демона розпусти та пияцтва? Хіба той, хто не може стримати себе від гніву, не є слугою такому страшному демону гніву? В нашій душі приховані чимало таких демонських одержимостей, про які ми навіть і не здогадуємося.

Ми приходимо в Церкву, а за нами тягнуться, таким довгим шлейфом, наші пристрасті та пороки. Інколи вони вже так застаріли, так зрослися з нами, що визволитися з-під їхнього гніту нам видається неможливим. Проте про найзапекліших та найзакореніліших демонів Спаситель сказав: «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17:21).

Піст та молитва – це, за словами святителя Івана Золотоустого, два крила віри. На цих крилах ми можемо піднестися в небеса та скинути з себе найжахливіших демонів. Піст у малому скріплює віру людини, надає їй властивості чинити великі подвиги. Слід пам’ятати, що піст – це не тільки стримання себе від їжі. Постити повинні наші очі, стримуючи себе від спокусливих видовищ; наші вуха, стримуючи себе від слухання непристойних розмов; наш язик, стримуючи себе від обмов та пустої балаканини; наш розум та серце, відкидаючи від себе гріховні помисли та бажання. Тоді ми відгородимо себе та своїх близьких від вторгнень та підступів лукавих духів.

Молитва просвічує душу людини, надає їй можливості спілкуватися із Богом. Сказане з вірою ім’я Ісуса вселяє жах у демонів, від щирої молитви вони втікають, як від переможної зброї. Наша молитва – це запорука нашого визволення від рабства пристрастей та пороків, це шлях, котрий провадить нас до Царства Небесного.

Тьма найжахливіших демонів не залякають того, хто молиться та постить. За словами апостола Павла: «Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським» (Еф. 6:11). Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *