Проповідь на 23-тю неділю після П’ятдесятниці

Дорогі у Христі брати та сестри, в найтяжчих бідах та найстрашніших хворобах, коли здається, що немає жодної надії на спасіння, всемогутня Божа рука підносить людину до нового життя. Це ж стається із гадаринським біснуватим, про якого йде мова в сьогоднішньому євангельському читанні. Поневолений легіоном злих духів, цей нещасний чоловік сам був схожий на дику та грізну тварину: жив він серед гробів, без одягу, видавав страшний рев та хрипи. Як описує Святе Письмо: «… він віддавна не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах» (Лк. 8:27). Цей злий дух наскільки опанував цього гадаринського чоловіка, що «часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях» (Лк. 8:29).

І ось, приходить Спаситель й Своїм могутнім словом велить цьому легіонові демонів залишити нещасного. Проте для цього легіону вийти із цього нещасного означає повернутися в безодню, а вони так не поспішають назад. І просять Христа: «І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм. Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло» (Лк. 8:31-33). Така природа злих духів: все, до чого тільки вони торкаються, вони руйнують, знищують, піддають мукам та смерті.

А дальше? Дальше відбувається щось незрозуміле й жахливе. Ми бачимо перед собою вже іншого гадаринського чоловіка: доброго, красивого, розумного. Пастухи, налякані побаченим, налякані втратою стада свиней, втікають у селище. Там вони оповідають про все, що відбулося. І людям поспішають, щоби на власні очі побачити, що все ж таки сталося насправді: «Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі» (Лк. 8:35).

А де ж тоді свині? Потонули. І тут відбувається те, що суперечить людській логіці: замість радості про зцілення свого односельчанина, вони починають злитися на Христа. Їм байдуже, що цей нещасний зцілився, але їм не байдуже, що втопилося так багато свиней. «Все населення Геразинської округи почало Його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх» (Лк. 8:37). Вони бояться, що Христос може залишитися в них, і цього так не хочуть. Адже спасіння одного біснуватого чоловіка вартувало так багато, воно добряче вдарило по їхній кишені, а що станеться, коли Ісус буде зцілювати інших? Вони можуть втратити все. Тому легше відправити Христа назад, легше не впустити Його в своє селище, аніж втратити матеріальні цінності.

Ми з страхом читаємо ці рядки, де описана байдужість та жорстокість людей, до котрих прийшов Христос, щоби допомогти, вилікувати, зцілити, оздоровити. Нас жахає таке ставлення, але чи не чинимо ми так само? Чи готові ми поділитися своїм добробутом із нашими ближніми? Чи готові ми віддати своє добро, щоби хоча б одна людина вилікувалася, щоби отримала інше життя, щоби розпочала іти іншою дорогою свого життя? Не завжди. Тоді не слід осуджувати цих гадаринських людей, але думати тільки про себе. Як ми вчинили б на їхньому місці? Якщо б наше майно, над яким ми так багато трудилися, щоби хоча на старості літ зжити в достатку, ні про що більше не думаючи і не переживаючи, від нас відібрали тільки з тією метою, щоби вилікувалася одна людина. Щоби одна людина стала нормальною, здоровою, щасливою, що тоді б ми сказали? А задуматися є над чим, бо ми аніскілечки не ліпші за цих гадаринських людей.

І дальше бачимо, що Христос відходить від них. Звільнений від бісів, повернений до життя, цей чоловік всім своїм серцем дякує Господу. Мало того, що дяку, але й прагне залишитися біля Нього, назавжди: «… чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з Ним» (Лк. 8:38). Він не хоче розлучатися з тією Людиною, Котра подарувала йому нове життя. І тут Ісус посилає його виконати свою подяку: розказати іншим людям про те милосердя, яке він отримав від Нього. І, як бачимо, цей чоловік слухається Ісуса та йде, «сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому» (Лк. 8:39).

Христос посилає цього зціленого, оновленого чоловіка в місто розказати про те, що з ним відбулося. Він посилає його на апостольську проповідь, на найтяжчу проповідь у всьому світі, – бо людина йде до своїх ближніх, йде всередину тієї спільноту, яка знала його великим грішником, хворим, втраченим, а тепер тим, хто стоїть перед ними та свідчить про спасіння та істину.  Але цей чоловік не боїться нікого і нічого, він сміливо та гордо «сповіщає по всьому місті, що Ісус зробив йому» (Лк. 8:39).

Дорогі у Христі брати та сестри, історія цього гадаринського біснуватого нагадує нам про  найважливішу істину: Христос нічого нікому не нав’язує. Він тільки стоїть і смиренно чекає: коли  ми запрошуємо Його у своє життя, то Він приходить і творить чудо нашого оновлення та зцілення. Коли ж проганяємо Його, то Він покірно відходить, як це зробив у Гадаринському краї. Дбаймо про те, щоби Христос ніколи не покинув нас через нашу гордість, байдужість, нетерпеливість. Прагнімо позбутися своїх немочей, пристрастей та хиб, і бути з Господом, прославляти й дякувати Йому у Божому Храмі, жити згідно з Його волею та Святих Заповідей. Тоді й диявол не матиме влади над нами, бо ми перебуватимемо під Божим захистом й відчуватимемо Його присутність впродовж цілого свого земного життя. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.