Проповідь на 19 неділю по Зісланні Святого Духа

Сьогоднішнє євангельське читання розпочинається такими прекрасними словами: «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6:31). Та чи почули ми їх? Якщо ж почули, то чи готові ми прийняти та не ігнорувати це Боже Слово?

Адже Боже Слово – це не якийсь довідник, не просто якась інформація, а Слово, котре конкретно спонукає до вибору. Але до якого саме вибору? Ісус Христос говорить чітко: ми маємо любити своїх ворогів. Коли цілий світ кричить ненавидіти, коли цілий світ кричить знищити, Ісус Христос говорить, що ми маємо жити зовсім іншою логікою. Тут головне, щоби сама ненависть не поживала нас зсередини, щоб ми самі не стали тим джерелом ненависті. Звичайно, ми не можемо полюбити однаково, як своїх рідних, так і своїх ворогів. Це є зовсім різні види любові. Ми маємо не дозволити, щоби злість та ненависть пожирала нас зсередини, бо тоді ми перетворимося на невільника непробачення, гніву та ненависті.

І далі ми чуємо продовження Христової проповіді про милосердну любов, про любов, котра вміє прощати. Тому Ісус Христос сьогодні говорить: «Яка є ваша заслуга, коли ви любите тих, хто вас любить; коли ви добро чините тим, хто вам чинить; коли ви позичаєте тим, від кого надієтеся назад узяти?» (Мт. 6:32). Ісус Христос не просто це говорить. Він це потім виконує на хресті, даючи приклад як ми маємо робити. Досить легко є робити добро тому, хто нас любить, хто нам допомагає, нас підтримує та у всьому потакає нашим забаганкам. І досить складно та важко робити добро тому, хто нас кривдить та ображає. А наскільки важче є робити добро тому, хто є нашим ворогом.

Ісус Христос закликає кожного із нас, щоби ми перемінили наші серця, бо тільки правдива любов вміє дарувати себе. І нам дуже потрібне це нове серце, щоби ми могли перемінити і свій погляд на усе, що коїться навколо нас. І сприйняти все на славу Божу, особливо тоді, коли ми чинимо добро, а воно не приймається, а, навпаки, висміюється та зловживається, про нього забувають й на нього не реагують, що воно не приносить тих результатів, на які ми так очікуємо. І тут на нашу людську логіку нам здається, що Ісус Христос програв. Натомість для нас саме хрест стає дорогою спасіння.

Нам потрібно глянути у себе й запитати: що у мені є більше – Божої правди, Божої любові чи того, що несе світ? Бог з любові створив для нас світ, Бог з любові послав Свого Сина нас спасти, Бог з любові стає людиною. Бог з любові воскресає і помирає задля нашого спасіння. І ми також можемо перемогти свою злість, ненависть, егоїзм, але тільки в тому випадку, коли дозволимо Богові народитися у нас. Кожен із нас може це зробити, коли відкриється на діяння Божої любові. Кожен із нас може прийняти цю любов, але тільки в тому випадку, коли ми самі вміємо любити. Ми постійно маємо просити вміння правдиво любити. Бо вміти правдиво любити – це те, що ми чули в сьогоднішньому Євангеліє. Це золоте правило для кожного із нас: «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6:31).

Ми маємо чітко відрізняти чесноту від гріха, бо Господь говорить, що, як ми будемо поступати із синами цього світу, так Господь поступить із тобою. І про це ми маємо постійно пам’ятати: чиїми ми є синами? Чи відчуваємо ми себе Божими дітьми? Ми так часто навчилися платити послугу за послугу, ми так часто навчилися очікувати відплати від інших. Натомість Ісус Христос говорить: «Не так хай буде між вами». Вчіться безкорисливості й безкоштовності. Проте Ісус Христос не тільки говорить про це, Він Сам стає безкорисливим даром для кожного із нас. Кожен із нас, коли приступає до Таїнства Причастя, кожен із нас, коли приступає до Таїнства Сповіді, отримує від Господа прощення. Господь дає Свого Сина постійно, як безкорисливий дар. А чи ми можемо стати тим безкорисливим даром там, де ми є? Як ми можемо ним стати? Та тільки тоді, коли будемо жити даром для іншого, коли будемо дарувати себе там, де ми перебуваємо. І «…велика буде ваш нагорода…» (Лк. 6:36). Чому? Бо серце наше буде наповнюватися Богом і безкорисливим добром. Господь вчить нас любити безкорисливо і про це ж говорить сьогоднішнє Євангеліє.

Нерідко ми очікуємо так багато від Бога й від інших, а самі не робимо нічого, щоби виправдати довір’я, нічого від себе не вимагаємо, бо нам подобається бути такими, якими ми є. а Господь очікує, щоби у цілому нашому житті була певна гармонія. Що означає не осуджувати брата свого? Не осуджувати брата означає не нести суд у собі, не судити його у своєму серці. Тому «не судімо й не будемо судимі», бо «Якою мірою виміряємо, такою й нам виміряється». А якою є наша міра? Чим ми можемо виміряти непрощення? Та тільки нашим серцем. А чим вимірюється серце? Серце вимірюється любов’ю. А, якою є наша любов? Це питання хай поставить кожен сам собі та тихо й смиренно, а головне щиро собі відповість. Амінь.

Зображення ілюстративне:  Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *