Проповідь на 6 неділю по Зісланні Святого Духа

Минулої неділі ми із вами чули, що Ісус мандрує, щоб зцілити двох біснуватих. Сьогодні ж апостол Матей показує нам із вами як Ісус повертається до Своєї домівки, до міста Капернауму і це чудо, про яке йде сьогодні мова показує нам, що Бог може прощати гріхи.

Ісус повертається до Свого міста, до Свого дому, але чи Його очікують там? Бачимо, що до Ісуса приносять паралізованого, а у Біблії паралізованість дуже часто ототожнюється із гріховністю, бо так само гріх нас паралізує, гріх нас поневолює, гріх нас, можна сказати, приковує до нашого ліжка.

У Євангелії від Матея ми читаємо ці прекрасні слова: «Побачивши їхню віру…» (Мт. 9:1). У вірі вони приносять свого паралізованого друга до Ісуса Христа. (Боже, дай нам таких людей, котрі зможуть у вірі принести нас до Ісуса Христа чи то у духовній, чи то у фізичній потребі. Які зупиняться і допоможуть нам у нашій потребі, котрі проявлять милосердя у нашій біді. Не просто скажуть: «Я тобі співчуваю», не просто помахають головою… Ми так часто прагнемо таких людей, але чи самі хочемо бути тими, котрі поспішають допомогти, потішити, розрадити, обняти? Як часто ми боїмось увійти в історію іншої людини, в життя іншої людини. Забуваючи, що кожен із нас також покликаний до того, щоб простягнути руку, щоб бути присутнім в житті тих чи інших людей.

Ісус бачить віру цих людей, котрі принесли до Нього цього паралізованого чоловіка. Якою великою є ця віра! Віра, із якої випливають вчинки; віра, котра є завжди активною, діяльною. Віра, котра кличе кожного із нас до конкретного діяння. І Бог бачить їхню віру та зцілює. «Ісус сказав розслабленому: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються». Господи, як нам бадьорися, адже ми є ще прикутими до ліжка? Цей хворий ще прикутий до ліжка, і чує слова: «Бадьорися, бадьорися, бо сьогодні прийшло тобі спасіння, бадьорися, бо сьогодні прощаються тобі гріхи».

Сьогоднішні теж Господь кожному із нас говорить: «Бадьорися тут і зараз». Проте кожний із нас ще є прикутим до свого егоїзму, до гордині, а, можливо, хтось до алкоголізму чи ще до якогось гріха. Не біймося прийти до Христа, бо Він говорить: «Бадьорися, бо Я тобі прощаю гріхи, твої гріхи відпускаються, ті гріхи, котрі не дозволяють тобі ходити». Бог їх відпускає.

Для того, щоб дійти до своєї мети, слід спочатку іти, потрібно прийти до Господа і сказати: «Господи, я згрішив. Господи, я упав». А Господь не критикує, Господь не кричить, Господь у милосерді говорить: «Бадьорися, вставай і ходи!».

У цій історії ми також бачимо і книжників, котрі не звертають уваги на милосердя, не бачать доброти Бога,  але бачать гріх. Вони постійно нарікають. Їм ніяк не можна догодити. Мабуть, у нашому життя теж достатньо таких людей, котрі бачать тільки негатив, котрим неможливо нічим догодити. Як світить сонце, то спека, якщо дощ, то холодно. Від таких людей потрібно тікати, а основне, щоб ми самі не були такими людьми, людьми, котрі бачать лише негатив.

Ці книжники чітко говорять: «Він богохулить». Богохульство у часи Христа було страшним гріхом. Зрештою, за цей гріх була кара смерті і це звинувачення Ісуса у богохульстві постійно повторюється. І навіть тоді, коли Ісуса засуджують до смерті, Його засуджують за богохульство. Фарисеї та книжники ніяк не можуть повірити у Боже милосердя, не можуть повірити у те, що Господь прощає гріхи. Зрештою, буває так, що ми віримо, що Бог прощає наші гріхи, але ми самі собі не можемо їх простити. Тому й Господь говорить: «Ісус сказав розслабленому: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються».

Апостол Марко у своїй Євангелії говорить, що Ісус знав думки фарисеїв. Ісус знає думки кожного із нас, але Його це не лякає. Він приходить і дає можливість нашому наверненню. «Чого лукаве думаєте в серцях ваших?» (Мт. 9:4). Фарисеї та книжники постійно думають підступно. А, як можна було отримати прощення у Старому Завіті? Тільки через жертвоприношення. У Старому Завіті спалювали ягня чи голуба. А тут живий Бог, Котрий сьогодні говорить до мене й до тебе, до кожного із нас: «Тобі прощаються твої гріхи». Христос говорить: «Твої гріхи перекреслені, почни ходити». І тут важливо те, що Христос говорить: «Ходити, а не повзати». Досить часто ми, християни, не віримо у прощення, ми повзаємо, а Господь говорить: «Встань і ходи, почни ходити уповні, залиш те, що тебе поневолює». Цей хворий, а ми не знаємо чи він був хворим із дитинства, чи вже захворів у зрілому віці, – він встав і пішов. Бо він повірив, бо він став здоровим у вірі тих, хто принесли його до Ісуса Христа. І він пішов додому вільним.

Чи можемо ми сьогодні, вслід за євангелистом Лукою, повторити: «…сьогодні ми бачили дивні речі» (Лк. 5:26). Але ж, які дивні речі ми можемо побачити? Адже цей день нічим не відрізняється від інших днів. Він такий самий як учора і позавчора, як і всі інші. Сьогодні ми бачили дивні речі, бо цим дивом є те, що Бог любить мене, Бог любить тебе, Бог любить кожного із нас. І Бог пробачає мені, тобі й усім. Пробачає сьогодні, завтра, післязавтра й завжди. Прощаючи, Бог нас наново народжує. Адже Він говорив так само і до Никодима, що потрібно наново народитися. Якщо хочеш народитися, то повір у прощення, повір у любов, повір у милосердя та добро. І йди, а не повзи.

Джерело: “Духовний Дзвін”

Фото ілюстративне: Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.