Що ми хочемо, щоб нам робили, те й ми робімо іншим

У послання апостола Павла до Коринтян ми читаємо такі слова: «Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.» (І Кор. 13,13). Апостол Павло тут зосереджує нашу увагу на чесноті Любові і говорить, що вона є найбільшою із усіх чеснот. Якщо собі роздумаємо: віра та надія нам потрібні тільки до смерті, а любов перебуває у душі повіки. Любов має бути нелицемірною, але справжньою. І саме про таку Любов сьогодні навчає нас Господь у Євангелії від Луки.

Господь подає нам золоте правило життя: як ми чинимо іншим, так інші чинять нам. Переважно ми висуваємо певні претензії до інших людей: хтось не так нам сказав, хтось не так на нас подивився, хтось не так про нас сказав. Ці всі вчинки людей по відношенні до нас ми дуже часто тяжко переносимо, тяжко їх сприймаємо, роздумуємо над тими словами…  Водночас, навіть на задумаємось, що і ми можемо таким самим чином завдавати болю іншим.

Правила життя, які пропонує нам Господь є простими: що ми хочемо, щоб нам робили, те й ми робімо іншим. Хочемо, щоб нам прощали, – і ми прощаймо; хочемо, щоб нас любили, – і ми любімо. Якщо не хочемо, щоб нам чинили прикрість, – і ми не чинімо цього; не хочемо, щоб нас принижували, – і ми не принижуймо інших. Адже, що ми робимо для інших, те й інші будуть чинити для нас. Якщо б кожен із нас постарався ці правила втілити у своєму житті, то наскільки б простішим стало воно, адже ніхто не намагався б нікому вчинити якусь кривду, принизити чи завдати болю.

В братів Грімм є така казка:

Був собі дід, такий старий, що вже й недобачав, і недочував, і ледь на ногах стояв. А руки в нього так трусилися, що він насилу тримав ложку, як сідав до столу їсти. Бувало, що й на стіл трохи юшки розхлюпає, і по бороді потече. Дуже це муляло очі синові та невістці, і нарешті вони почали садовити діда не до столу, а в закутку біля печі, і їжу йому давали в глиняній мисочці, та ще й ніколи повну не насипали. Дід сумно дивився з закутка на стіл, біля якого вони їли, і в очах у нього стояли сльози.

Одного разу дід не втримав миски тремтячими руками, вона впала додолу й розбилася. Невістка вилаяла його, але він нічого не сказав, лише тяжко зітхнув. Тоді син з невісткою поїхали на ярмарок і купили за безцінь дерев’яну миску. Відтепер старий їв з неї.

Якось сидять вони всі в хаті, а чотирирічний онук складає долі якісь дощечки докупи.

– Що це ти робиш? – спитав батько.

– Коритце, – відповів хлопчик. – Ви з мамою будете їсти з нього, як я виросту.

Чоловік з жінкою глянули одне на одного, заплакали й відразу ж забрали діда до столу.

Відтоді старий їв разом з усіма, і син з невісткою нічого не казали йому, навіть як він трохи й розхлюпував юшку.

Не знайдеться серед нас такої людини, яка б бажала, скажімо, щоб її обікрали, чи хто із нас хоче, щоб його обмовляли, та й ніхто із нас не бажає, щоб йому завдали найменшої шкоди. То ж, якщо ми цього всього не хочемо, то чому так не раз поступаємо?

Розповідають, що одного разу равина зупинив розбійник. Він сказав йому: «Поки я стою на одній нозі, поясни мені своє вчення». Равин, не розгубившись, відповів: «Не роби іншому того, чого не хочеш собі. Все інше коментарі».

Щось подібне ми бачимо і в Новому Завіті. Хоча тут є одна особливість: якщо в Старому Завіті було сказано: «Не роби!», то тут, навпаки, Господь закликає, щоб ми робили іншим те, чого бажаємо для себе. Будь-який наш вчинок, будь-яку ситуацію завжди вимірюймо чи досліджуймо через цей закон життя. Прийшло бажання когось обмовити або осудити, прийшло бажання на когось сказати неправду, зразу приміряймо це все на собі. Ставмо себе на місце тієї людини: якби ми хотіли, щоб поступили із нами? І тоді все стає на свої місця.
Сьогоднішній заклик, який ми чули із Євангеліє, звернений до кожного із нас. Ці слова ми маємо зберегти у своєму серці. Хай, йдучи із храму, кожен із нас візьме у своє серце коротенький уривок від євангеліста Луки: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6:31).

Нехай Господь допоможе нам це слово прийняти у своє життя і не просто прийняти, але, щоби воно скеровувало нас у нашому життю.