Проповідь на 16 неділю по Зісланню Святого Духа

Сьогодні слово «талант» не означає уже певну кількість грошей. Воно на сьогоднішній день означає певний хист, певну обдарованість в людини. Людей, які одержали успіх в певній сфері ми звикли називати талановитими. Проте всі ми маємо певні таланти в очах Божих, всі ми талановиті люди. Ми маємо досить багато причин, щоби подякувати Богові за наші таланти, нашу вдачу, наші здібності, знання, силу, гроші, здоров’я, почуття, розум, пам’ять і навіть за те, що ми маємо можливість бути християнами, тобто членами Христової Церкви. Це все наші таланти.

Звідки вони взялися? Хто їх нам дав? Чому ми є такими, якими є?

На ці питання існує тільки одна відповідь: «Все, що ми маємо ми отримали від Бога», ми всі Божі управителі, всім нам Господь дав певні таланти, а, відповідно, у свій час Він прийде та буде вимагати від нас звіту, як ми розпоряджалися Його майном, Його талантами.

Останнім часом можемо побачити, що велика кількість людей говорять про себе, як про християн, але мало хто із них практикує християнське життя. Сьогодні бачимо, як серед людей зростає духовна пасивність та небажання послужити Богові. Ми завжди сподіваємося, що хтось інший виконає у Церкві певну справу, що хтось є більш здатний зробити це краще, ніж я. більшість просто буде стояти осторонь, дивитися та критикувати.

 В Старому Завіті є розповідь про пророка Йону. Одного разу він отримав від Бога наказ іти в Ассирію, в місто Ніневія та застерегти мешканців цього міста, щоби вони відвернулися від своїх гріхів та покаялися, бо в іншому випадку місто буде зруйноване. Не бажаючи виконувати Божу волю, Йона сів в корабель, котрий прямував в протилежному напрямку, проте така поведінка пророка спричинила на морі шторм. Йону викинули за борт корабля, а його самого проковтнула велика риба.

На цьому історія пророка не завершується. Господь йому друге наказує іти в Ніневію. Потри власне небажання Йона все ж таки виконав волю Божу, прийшов до міста і виголосив проповідь, котра складалася аж із семи слів: «Ще сорок днів і Ніневія буде знищена».

Жителі міста були поганами, неєвреями. Вони дошкуляли ізраїльтянам. І Йону в деякій мірі засмутило те, що ніневитяни покаялися і Бог їх помилував, що Бог передумав знищувати Ніневію. Він так роздратувався, що молився до Бога такими словами: «Візьми мою душу від мене, бо краще мені померти, ніж жити».

Цей пророк Йона є яскравим прикладом помилкового переконання, бо Бог існує для нас, а не ми існуємо для нього. Коли воля Божа не збігається із волею Йони, то він робить усе, щоби уникнути виконання Божого наказу.

Ісус в притчі про таланти говорить, що Царство Небесне подібне до людини, котра, їдучи в далеку мандрівку закордон, прикликує своїх слуг. Перш, ніж від’їхати доручає їм свою власність, щоби вони нею керували відповідно до їхніх здібностей. Господар не оминув жодного, але кожен із них відповідає тільки за те, що йому було доручено.

В цій притчі ми бачимо цікавий та несподіваний висновок. Проблеми починаються не з талановитими та видатними, а з одноталанними, з тими, хто не вірить, що вони можуть змінити світ або суттєво якось вплинути на події. Бог дає кожному із нас можливість проявити себе відповідно до наших здібностей.

Слуга, котрий одержав один талант не є найгіршим. Кожна навіть найменша справа є важливою. П’ятьма хлібами та двома рибами Спаситель нагодував 5 тисяч народу. Віра, як гірчичне зерно, здатна переносити гори, а дві лепти удови можуть стати найбільшою пожертвою. Маленька справа з Божою допомогою стає великою силою.

В Святому Письмі ми часто бачимо як Господь творить великі чудеса, великі справи через звичайних людей, котрі не мають надзвичайно великих дарувань. Якщо ми глянемо на Мойсея, його руки були в крові, бо він вбив ізраїльтянина, а сам він затинався. Апостоли також не відзначалися ані особливим ларами, ані освітою. Апостол Петро легко давав обітниці, і ще з більшою легкість їх порушував. Апостол Павло був фарисеєм, що переслідував християн. Кожен із них був маленькою людиною, історія котрої б загубилася серед історій мільйонів сучасників. Проте Бог докорінно змінив їхнє життя, перетворивши цих простих людей на видатних діячів Церкви.

 У ставленні до талантів, даних нам Богом, треба уникати крайнощів. З одного боку, не треба переоцінювати ці таланти. Не варто думати про себе, як про незамінний стовп, на якому тримається Церква і без якого вона розвалиться. Це гордість.

З іншого боку, не варто недооцінювати дари Божі. Це фальшива скромність, бо кожен дар є важливим і потрібним. Кожним даром людина покликана послужити, кожна справа важлива. Навіть велике життя складається із маленьких щоденних вчинків…

Всі разом ми складаємо Тіло Христове. Кожна частина тіла тут є необхідною. Руки та ноги є так само важливі, як очі та вуха. Кожен робить свою важливу роботу, щоби цілий організм міг функціонувати належним чином.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *