Проповідь на м’ясопусну неділю

В сучасному суспільстві судочинство відбувається за зачиненими дверима. Люди мають можливість спостерігати за інсценованими судовими процесами по телебаченню, а в деяких країнах можуть вестися прямі трансляції судових засідань. Однак, пересічна людина протягом цілого свого життя може побувати на одному чи двох таких засіданнях.

Сьогоднішня євангельська розповідь, яку читаємо у м’ясопусну неділю говорить нам про суд, який буде звершувати непідкупний суддя – Господь. Критерій Господнього суду стає для нас несподіваним. Все залежить від того як люди ставилися до інших. Самі праведники не знають про свою праведність, їхня любов до ближніх та Бога проявилася так, що була непомітною для них самих. Можемо сказати, що вони жили за таким принципом, який проголосив Господь: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (Мт. 6:3). Цар пояснює цим праведникам, що вони вчинили йому милосердя тоді, коли вони це зробили його братам найменшим. Про це ж саме говорить книга Притч: «Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійство» (Прит. 19:17).

Якщо одні потурбувалися про царя, то інші цього не зробили. Вони також є здивованими у звинуваченні у їхню сторону та запитують царя, коли вони бачили його нагим, голодним чи чужинцем та не послужили йому. Якщо вони цього не зробили для бідних та потребуючих, то не зробили вони цього і для нього. Ця притча є нагадуванням нам, що найстрашнішими недоліками в очах Господніх є не якійсь гріхи, а діла милосердя, котрі ми мали можливість зробити, але не вчинили.

Іван Золотоустий, говорячи про цей євангельський уривок, підкреслює, що всі вимоги для нашого спасіння є досить легкими до виконання. Будь-хто з нас може нагодувати голодного чи напоїти спрагненого. На суді Божому не буде розглядатися як багато ми зробили, чи багато промовили молитов чи дев’ятниць, а скільки ми могли зробити добра і не зробили. В очах Божих наша жертва вимірюється не тим, що я дав, але тим, що я лишив собі після того як дав Богові. Дар, принесений Богові, вимірюється не нашим матеріальним статком, а кількістю душі, що вкладена в цей дар. Жодна людина не дає нічого поки не віддасть усе.

Чого вчить нас притча про загальний суд? Який висновок ми  можемо зробити з неї? Найперше, вона показує нам, що якщо ми хочемо знайти Бога, то нам слід змінити місце пошуків. Не варто шукати Його в красу сонячного заходу, в народження дитини чи нездоланній стихії. Так само Бога важко знайти в якихось богословських трактатах, в диспутах або розмовах. Істинний та Єдиний Бог Творець Всесвіту, Бог Авраама, Ісаака та Якова ховається в обличчях та серцях голодних, спраглих, нагих, хворих. Урок цієї притчі знаходиться в тому, щоб побачити Бога в цих людях та своєю любов’ю проявити свою віру.

Готуючись до Великого Посту, важливо пам’ятати, що Господь відділяє овець від козлів, а не овець від вовків. Господь не обирає між віруючими та невіруючими, між явними грішниками та праведниками: і вівці, і козли стають прообразами християн. Виходить, що можна вважати себе християнином, але при цьому бути відкинутим Богом. Це станеться тоді, коли ми будемо вважати себе за християн, але не будемо жити по-християнськи. Про це говориться в Євангелії: «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви?» (Мт. 7:16). І саме про це писав апостол Яків: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру…Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2:18;26). Як бачимо, наші діла свідчать про нашу віру.

Притча про Страшний суд не залишає нам якихось сірих чи білих плям, вона нам явно показує дві реальності, дві різні можливості існування людини у вічності: або єдність із Богом та блаженство в раю, або вічні муки. Кожен із нас отримає свій, кожен із нас буде причисленим або до овець, або до козлів. Все залежить від того чи ми чинили діла милосердя, чи – ні. «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли;. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25:35-36). Слово Боже чітко говорить, що спасіння людини залежить як від Бога, так і від самої людини, а краще сказати від наявності або відсутності добрих справ.

Пам’ятаймо слова апостола Матея: «Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт. 16:27). Апостол Павло попереджає нас: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (ІІ Кор. 5:10). Пам’ятаймо, що ми ще маємо час чинити діла любові, діла милосердя, бо на Страшному Суді вже нічого змінити ми не зможемо.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com