Ісус та жінка-самарянка

Isys+SamarankaІноді нам буває дуже тяжко зрозуміти суть євангельських читань, бо ми живемо за інших кліматичних умов та за іншими суспільними правилами.

Так само і сьогодні, коли читаємо чи слухаємо розповідь про зустріч Христа із жінкою-самарянкою, то ми не розуміємо деталей.

Ми читаємо: «Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину» (Ів. 4,6). Біблійна  шоста година – це за нашим часом десь біля полудня. Отже, бачимо, що жінка-самарянка приходить в обідню пору набрати води. Проте в цій частині континенту обідня пора – це час найбільшої спеки. Вдень, в обідню пору, ніхто не працював, працювали або вранці, або вечором.  Та й по воду спекою ніхто не ходив.

Життя самарянки було далеким від ідеалу. Вона була заміжньою п’ять раз, але жоден із цих шлюбів не протримався довго. Опісля вона жила зовсім без шлюбу. Коли вона появилася на вулиці, то всі інші жінки припиняли свої розмови і кожна із них пильнувала власного чоловіка.

Самарянка приходить у спеку, тому що надіється, що вона нікого не зустріне, бо всі знали про її життя і вона відчувала погорду. Вона намагається уникати людей, але натомість знаходить Бога.

Ця зустріч з Ісусом, цей діалог, який почався як звичайний, переходить у пізнання того, ким є Христос.

Роздумуючи про зустріч Христа з самарянкою, бачимо, що ми також можемо зустріти Бога в тих місцях,  та ситуаціях, де ми собі і не могли подумати, що саме Він там на нас чекає. Самарянка вирушила звичною дорогою.

Спаситель поступово відкриває їй правду про неї. перед її очима проходить все її життя: пристрасті, неправда, розгубленість. Дивлячись Йому у вічі, слухаючи Ісусові слова, пристрасті заспокоюються, вона приймає дар віри.

Відкрити, розпізнати той чи інший дар життя означає пізнати Того, Хто ці дари створив та дарував. Пізнати Божий дар – це пізнати самого Бога і Його любов до нас.

Кожна людина шукає на землі доброго життя і правдивого щастя. Багато із нас незадоволені своїм життям, не відчуваємо себе щасливими. Шукаємо різні дари: дбаємо про здоров’я, достаток, становище, славу серед людей.

Люди нещасливі тому, що не знають, не шукають Бога у житті. Всі ті, хто отримує Божі дари, цінують їх більше, ніж самого Бога.

Один подорожній, що заблукав у пустині, після довгих блукань використав увесь запас води. Його почала мучити спрага. Він думав тільки про одне: знайти воду та втамувати спрагу. Випадково побачив якийсь мішок. З останніх сил почав добиратися до нього, в надії, що там знайде воду чи вони, будь-що, що зможе втамувати його спрагу. та на його велике розчарування виявилося, що мішок був повен золотих монет. Розчаруванню мандрівника не було меж, він пішов далі шукати воду, не взявши жодної золотої монети. Золото не могло вгамувати його спрагу і врятувати від смерті. Йому була потрібна вода.

Так само, щоби вгамувати спрагу у нашій душі, потрібне Слово Боже та Свята Євхаристія. Нічим іншим ми не вгамуємо душевної спраги.

Християнин – це, ніби джерело, яке напоює все довкола. Дух Божий випивається із нього. Дух, котрий є радістю, любов’ю, миром, світлом…

Самарянка дозволила Ісуса заглянути в найпотаємніші закутки свого життя, завдяки цьому поступово визнає Його. Вона стає місіонеркою, бо, відчувши переміну у своїй душі, біжить, щоб розповісти про це жителям свого міста. В її серці народжується живе джерело, вона залишає свій глечик біля криниці, він більше їй не потрібен, вона сповнена Святим Духом.

Ця коротка згадка про те, що самарянка залишила свою посудину здається нам незначною. Проте, якщо ми розглянемо цей уривок паралельно з іншими євангельськими текстами, то вона стає досить промовистою. Пригадаймо, що апостоли так само залишили свої рибальські сіті, місця збору податку і родини, прийняли поклик на служіння.

Залишивши все, що мала, самарянка стала апостолом і просвітителем своїх ближніх.

Тим часом повернулися апостоли. Вони десь собі думали: Що Він хоче від неї? На цю зустріч та розмову апостоли дивилися як на порушення ізраїльського бойкоту самарян.

Твердження Івана Богослова, що «юдеї не знаються з самарянами» є досить м’яким. У юдеїв була молитва, в якій містилися такі слова: «господи, не згадуй самарян під час воскресіння», також серед них була приказка: «Очі мої нехай ніколи не бачать самарян».

Та й саме ставлення тогочасних євреїв до жінок було далеким від ідеалу. Зневага до них стала нормою у юдейському суспільстві. Тогочасний єврей розпочинав день молитвою до Бога, дякуючи Всевишньому, що не став язичником, рабом чи жінкою. Юдей не розмовляв із жінкою на вулиці, навіть, якщо ця жінка була його матір’ю, сестрою, дочкою чи дружиною.

Як бачимо, якщо скажемо, що Христос шокував Своїх учнів, то це нічого не скажемо… Апостоли і не здогадувалися, що після воскресіння Ісуса ця самарянка прийме ім’я Фотинія (Світлана) і сама стане проповідувати Ісуса в Африці. Багато людей через її слово правди приймуть дар віри в Бога. Своє життя вона закінчить у Римі як мучениця.

Самарянка, спекотного дня біля криниці,  зустріла Спасителя і впустила Його в своє життя. Зустріч з Ісусом у парафіяльній спільноті, вдома, на роботі, у школі, в полі – це нагода для переміни нашого життя. Господь готовий нас провести дорогою очищення, дорогою правди та життя. Цією дорогою ішла самарянка, цією дорогою ідуть мільйони наших сучасників, цією дорогою запрошує і нас іти Христос. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com