Проповідь на 23-тю неділю після П’ятдесятниці
Продовжуючи проповідувати Царство Боже, Ісус зі Своїми учнями прибув у Герасин-околицю. На березі Господа зустрів «один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах» (Лк. 8:27). Чоловік, одержимий бісами, був дуже небезпечним для інших людей, тому він жив у гробах та печерах, подальше від міста та людей.
Велич, сила та всемогутність Сина Божого привела цих бісів у жах та страх, тому одержимий закричав: «Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8:28). На питання Христа: «Яке твоє ім’я?», – біснуватий відповів: «Леґіон» (Лк. 8:30), вказуючи тим самим на велику кількість бісів, котрі заволоділи цим нещасним чоловіком. Для того, щоби ми краще усвідомили, як їх було багато, то порівняємо: римський легіон налічував 6 000 воїнів. Як бачимо, 6 000 бісів знаходиться в одному немічному людському тілі. І ця незліченна кількість бісів просять Господа: «…щоб Він не велів їм іти в безодню» (Лк. 8:31), а дозволив увійти у велике стадо свиней, котре паслося неподалік. Злі духи обирають зі всіх живих істот нечистих, гидливих в очах євреїв, свиней. Обирають їх, щоби Господь не прогнав їх з цієї країни та не лишив їх можливості діяти у ній.
Господь дозволяє їм увійти у це стадо. Далі ми бачимо, що свині, збісившись, кинулись із кручі в озеро, й втопилися, згинули у бурхливих хвилях. А чоловік зцілився, став здоровим. Тоді Христос велить цьому чоловіку: «Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі» (Лк. 8:39). Ісус прагне, щоби люди цієї країни почули про це чудо й дізналися про Господа тільки від колишнього біснуватого, якого всі так боялися. І що ми дальше бачимо, яка картина розкривається: люди, замість того, щоби прославляти Господа за таке велике чудо, побачили, «що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, одягнений та при умі – і злякались» (Лк. 8:35). Яка цікава є їхня реакція: замість радості та прослави, вони лякаються? Чому ж тоді гріхів, в яких вони жили, та бісів, які їх оточували, вони не боялися, а спасіння, милосердя та любові – злякалися? Вони не радіють, що чоловік ожив, став нормальним, повернувся до колишнього свого життя, до своєї родини, а лякаються. До них прийшло Світло, щоби вони перейшли до темряви, але якою дивної є їхня реакція на появу цього Світла? «Відійди, погасни, залиш нас, нам добре із нашими гріхами, у темряві, ми не хочемо нічого змінювати». Вони так зрослися зі своїми гріхами, що це стало для них «нормальністю». В них нормальне життя, все, як у всіх, тому їх не потрібно нічого змінювати.
І тут ми бачимо цікаву реакцію Христа. Він не став їх викривати, як книжників та фарисеїв, не став говорити їм притчами. Він просто зробив, як вони попросили – пішов від них. І ці нерозумні люди навіть не зрозуміли Кого насправді вони відкинули. Христос відходить, але залишає серед них Свого свідка. Того, чиє жалюгідне життя вони бачили, і чиє життя так кардинально змінилося з появою Христа. І дальше ми читаємо, що той, кого зцілив Ісус, пішов свідчити цілому місту про те, що зробив йому Господь.
Ми не знаємо скільком людям він про це розказав, скількох навернув та спас, але ми знаємо, що він свідчив про це велике Боже чудо. Тут питання полягає в тому: чи готовий сьогодні кожен із нас; адже усіх нас спас Христос від духовної смерті, чинити так, як цей колишній біснуватий? Чи готові ми іти та сміливо проповідувати? Але що саме проповідувати? Іти та розказувати, що саме зробив Христос мені, яке велике значення Він посідає у моєму житті.
І сьогоднішнє Євангельське читання, дорогі брати та сестри, говорить про те, що тільки навернувшись до Бога, кожен із нас може відкинути свої гріховні пристрасті, зцілитися від лінивства, гордості, зневіри, байдужості та інших духовних хвороб. І для цього необхідно так мало: прийти та поклонитися Господу, Який має владу виліковували, просвічувати світлом істини, дарувати спасіння та істинну свободу, котру ми отримуємо, виконуючи волю Божу.
