Неділя Праотців
У неділю Праотців ми роздумуємо над притчею про царя, який приготував бенкет і на це свято закликав багатьох гостей. Проте замість того, щоби відгукнутися на заклик царя та прийти на це свято, багато запрошених відмовилося. Побачивши це, цар посилає своїх слуг, щоби вони запросили інших: «Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (Лк. 14:23). І ось вони пішли по всіх дорогах, та прикликали людей, щоби наповнився царський дім.
Господь і сьогодні кличе всіх: коли зазвучить церковний дзвін та починається божественна Літургія, то Господь закликає всіх за Свою Євхаристійну Трапезу. Він запрошує всіх, але як часто на Своє запрошення Він від нас чує: «Я не можу прийти до Тебе в мене є свої справи». Так само Господь стукає в двері нашого життя, щоби ми зупинилися, щоби ми задумалися над нашими вчинками, але, знову ж таки, нерідко ми відповідаємо: «Почекай, Господи, в нас немає на це часу».
Господь кличе нас: «Прийдіть до Мене всі…» (Мт. 11:28). Господь кличе, а вкінці говорить: «Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт. 22:14). Мало тих, котрі, почувши Його голос, змогли прийти до Нього.
На кожній Літургії лунає заклик: «Зі страхом Божим та вірою приступіть». Цей заклик є запрошенням взяти участь в Євхаристійній Трапезі. В принципі, ця притча, – це не тільки заклик до участі в Святій Літургії та Євхаристії, але це Його запрошення, на яке ми повинні відповідати кожного дня. Скажімо, коли до нас приходять погані думки, бажання когось осудити, то Господь привертає нашу увагу до світла, відвертає нас від гріха, Він нас не примушує до цього, але ми самі ухиляємося від цього запрошення. Ми вибираємо порозмовляти, осудити. В цій притчі Господь показує нам, якої біди ми завдаємо собі, коли відкидаємо Його запрошення.
Неділя Праотців приготовляє нас до свята Різдва Христового. Євангельське читання цієї неділі про весільну гостину нагадує нам про відновлення стосунків людини із Богом. На весілля господар та гості радіють разом. Подібно людина може знайти радість та щастя, якщо відкриє своє серце для Бога та прийме Його любов.
Готуючись до Різдва, дуже часто ми забуваємо про найосновніше: забуваємо про Христа. Перед святами ми заклопотані багатьма речами: дбаємо про одяг, про їжу, про дарунки один одному, але не пам’ятаємо про Христа, про добрі справи. Не дбаємо свою душу.
Апостольське читання цієї неділі пригадує нам, що ми маємо зробити, щоби добре підготуватися до Різдва. «Умертвляйте розпусту, пристрасті, пожадливість, зажерливість… відкиньте гнів, лють, злість, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст. Не говоріть неправди одне одному…» (пор. Кол. 3:4-9). Як бачимо, тут йде мова про те, щоб, готуючись до Різдва, ми подбали про духовне очищення. У Різдві Ісуса Бог є близько нас і хоче, щоб і ми були близько Нього.
В цю неділю ми згадуємо всіх праведників Старого Завіту, які своїм життям приготовляли людство до приходу Ісуса Христа. Вони вміли любити Бога, вірно Йому служити, вміли розпізнати та виконати Божу волю, вміли бути терпеливими та смиренними, а, впавши в гріх, вони знали як принести покаяння. Праведники Старого Завіту не бачили Христа, не мали в руках Святого Писання, але в своєму життя вони керувалися своєю совістю. Наша совість є подібна до джерела води, якщо ми це джерело будемо розчищати, прислухатися до совісті, то вона буде говорити нам що робити, а що – ні. Якщо ж ми будемо голос совісті заглушувати, то вона замовкне, подібно як пересихає джерело, засипане каміннім та брудом. Праотці бачили Христа очима своєї віри, а деякі і в пророчих видінням. Вони відгукнулися на заклик Господній: виконали волю Христа, творячи діла милосердя, любові та всепрощення.
Святі Праотці залишили нам свій духовний спадок – свій духовний досвід, а це допоможе нам побачити, що є потрібним, щоби відкритися Богові, відгукнутися на Його запрошення. Берімо за приклад Святих Праотців та просімо в них допомоги, щоби ми змогли віднайти правдиве щастя у Бозі. Пам’ятаймо, що Господь приходить, запрошує нас, стукає у двері, але ключ від цих дверей є в наших руках
