Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали

Розповідь Євангелиста Луки про чудесну ловлю риби нагадує нам, що духовне життя – це важка та наполеглива праця. Не рідко людина може собі сказати: це неможливо, а в цей момент Божий голос промовляє: «У людей це неможливо, – але не в Бога; у Бога бо все можливо» (Мр. 10:27).

Про наше життя можемо сказати, що воно суцільна праця. Скільки нам потрібно докласти зусиль, щоби здобути собі їжу та дах над головою. Скільки зусиль витрачає людина, щоби здобути знання, але найбільше зусиль вимагає від нас духовне життя та молитва.

Духовне життя – це шлях до Господа. Ми хочемо до Нього прийти та чекаємо, коли Він прийде у нашу душу. Виявляється, що ми можемо інколи сказати Богові, подібно як апостол: «Наставнику, ми трудилися дуже довго, але так і нічого не досягли». Подібно, ми можемо сказати: «Господи, ми знаємо Твої заповіді, ходимо до Церкви, навіть пробуємо молитися та постити, але так і не перестаємо грішити. Ми знаємо, що Ти є джерелом життя, але ми не хочемо до Тебе приходити, наші уста промовляють слова молитви, а наш розум перебуває та несеться дуже далеко від Тебе. Ми знаємо, що Ти шукаєш нас, чекаєш від нас добра. Ти говів, що Царство Боже всередині нас, а ми все рівно залишаємося дітьми цього світу, живемо по-людськи. І кожен раз, закидаючи наші сіті витягаємо їх порожніми. Кожного разу ми приходимо на Сповідь, знову ж таки приносимо ті самі гріхи, ніби всі наші попередні зусилля даремні».

Правдою залишається те, що гріхи відштовхують людину від Бога. Тому Христос скеровує до Петра, а разом із тим до кожного із нас: «Закиньте сіті», – а це є заклик, щоб Богові довіряти, щоб перейти від слів до діла. Ми можемо повторити слова апостола: «Наставнику, ми цілу ніч трудилися, але все надаремно. Проте на Твоє слово ми ще раз закинемо сіті». Вони Йому довірилися, відпливши на глибину, де вони перед цим нічого не впіймали, закинувши сіті, витягнули чимало риби.

Подібно можемо і ми сказати: «Господи, нам не виходить бути справжніми християнами, гріх нас перемагає, ми безсильні, але на Твоє Слово ми знову і знову будемо старатися, щоб Ти нам все ж таки допоміг вибратися із цього». І ось, якщо людина з останніх зусиль, практично у відчаї, скаже: «Господи, я не можу ні молитися, ні чинити добро, допоможи мені та дій у мені», то, якщо є віра, то ми відчуємо, що в нас відбувається переміна. Що наша молитва, яку нам так було тяжко молитися тепер сама ллється із нашого серця. Ми раптом відчуємо, що ми є дітьми Божими.

Звичайно, що приємно стояти на мілині, спостерігати за грайливими зграйками дрібної рибки, а глибина є страшною, є непрозорою, є таємничою, але саме так, на глибині, живе велика. Замінено слово риба, словами любов, мир чи мудрість, то побачимо, що результат буде однаковим: важливі речі уникають поверховості, уникають глибини життя. Саме там, у глибинах нашого життя, у труднощах, є те, чого ми ніколи не знайдемо на мілині. Мілина може стати початком шляху, але прожити на мілині ціле життя, означає так і не наповнити свої сіті та залишитися з порожніми руками. Ми маємо час для слухання, для навчання, для молитви, а маємо час, щоби вийти з Храму та наповнити своє життя вірою.

Із цього Євангельського уривку ми можемо почерпнути ще один урок: «Рибалка-невдаха завжди думає, що знає про рибу більше, аніж Бог». Цю ж помилку робить і Петро: «Ми трудилися цілу ніч, але так нічого і не впіймали». Уявімо собі ситуацію: Петро, родина якого рибалила поколіннями на цьому озері, бачить, що до нього підходить син теслі та щось радить йому про рибалку. Що подумав собі Петро? Час-від-часу кожен із нас думає, що знає про рибу більше, ніж Бог. Слово Боже говорить: «Любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто вас ненавидить; благословляйте тих, хто проклинає вас і молиться за тих, хто кривдить вас… кожному, хто просить у тебе – дай, а від того, хто забирає твоє – не вимагай… Любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись, і буде вам нагорода велика і будете синами Всевишнього… не судіть і вас не будуть судити, прощайте і вам проститься, бо якою мірою міряєте, такою ж і відміряється вам» (Лк. 6:27-28).

Ніхто із нас не заперечує Слово Боже, але й не багато його виконує, бо більшість із нас просто переконана, що знає краще від Бога як треба будувати родинні стосунки, як виховувати дітей, кого прощати, а кого – ні.

Сьогодні Господь кожному із нас говорить: «Не бійся, але тільки віруй». Віра дає можливість людину з’єднати із Богом, дає можливість Божій благодаті зробити нас дітьми Христовими.

Тому, коли ми відчуємо своє безсилля, свою гріховність, свою неміч – не зневірюймося. Не думаймо, що це кінець, адже у кожного із нас є заступник Спаситель Господь, Який, якщо в нас тільки знайдеться хоча іскра віра, нас зцілить, нас очистить та зробить учасниками Царства Божого тут і тепер. Амінь.