Проповідь на притчу про милосердного самарянина

Дорогі брати та сестри у Христі, притча про милосердного самарянина добре відома усім нам, християнам. Проте і надалі вона набуває особливого сенсу, бо наближає нас до тим часів, коли у світі охолоне любов. Та й ми самі можемо поспостерігати, що у наш час любові стає все менше і менше. Тому сьогодні по-особливому нам слід задуматися над глибоким змістом цієї притчі, бо вона проголошувалася не тільки тим, хто перебував біля Христа, хто Його спокушав, хто Його випробовував, але вона промовлялася, насамперед, для кожного із нас.

До Христа підходить законник, фарисей, людина глибоко віруюча, котра знала весь старозавітний закон, але не вірила у Христа. Не вірила у те, що цей скромний тесля, Котрий так сміливо повчає вчителів народу, знає істину. Підійшовши до Спасителя, щоби принизити та висміяти Його, цей фарисей ставить Йому досить просте запитання, відповідь на яке повинні знати усі, що є першою заповіддю. І Христос, знаючи його задум, відповідає смиренно, як і личить любому віруючому у Бога юдею. Ісус говорить про любов до Бога та до ближнього. І все. Звичайно, що ця заповідь була відома всім. Проте Ісус так подає її, що цьому фарисеєві стає незручно. Бажаючи виправдатися перед іншими, він продовжує запитувати Христа: а хто ж такий ближній?

І Спаситель просто розповідає притчу, котра відома кожному із нас, але, напевно, не до кінця, не в повній мірі зрозуміла нам. Бо перед нами постає не просто розповідь про доброго чоловіка.

Якийсь чоловік їхав дорогою і на нього напали розбійники, побили, пограбували, і залишили напівживого на дорозі. Напевно, докладаючи титанічних зусиль, цей нещасний не переставав просити Бога про допомогу. І ось його молитви почуті. Він бачить на дорозі постать священика, потім левіта – представника старозавітного духовенства, котрого поважали юдеї. Хто як не вони, повинні допомогти йому, але вони проходять повз. Відкинений цими благочестивими людьми, цей немічний чоловік бачить на дорозі ще одну постать – самарянина. Колись самаряни жили в єдності із юдеями, проте з часом почали одружуватися з поганами та визнавали старозавітній закон не так, як юдеї. І за це вони їх принижували та ворогували з ними. І ось, коли побитий та помираючий юдей, бачить перед собою ворога-самарянина, котрого навчали ненавидіти та принижувати з раннього дитинства, він розуміє своє плачевне становище. Проте стається чудо: цей ворог, цей чужий для нього чоловік, не просто не проходить повз, але рятує його від неминучої смерті. Цей самарянин виявляє все своє милосердя, всю свою доброту, співчуття та любов. І після того, як він привозить його до заїзду та залишає там, оплативши всі витрати на його лікування.

Розказавши цю просту історію, Спаситель запитує законовчителя: хто ж є тим справжнім ближнім? Адже фарисеї були так виховані, що їхнім ближнім міг бути тільки юдей, не поганин, не самарянин, бо вони не знають закону, його не визнають. І тут цей законовчитель говорить такі слова, за котрі його можуть осудити його ж брати по вірі, він говорить, що справжнім ближній у цій історії є самарянин. Можливо в цей момент фарисей розуміє, що він прийшов висміяти та спокусити Христа, а натомість Спаситель відкрив йому велику істину, що любов Божа поширюється на всіх людей, що для Бога ближні – це всі люди, незалежно від того, який релігійний закон вони визнають. Христос, бачачи, що коїться у душі цього фарисея, говорить про те, що він повинен йти та чинити так само.

Ці слова, дорогі брати і сестри, звернені і до всіх нас. Адже ми про все це добре знаємо, знаємо, що без любові до ближнього немає спасіння, та чи добре все це виконуємо? Як часто саме ми, християни, спокушаємо своїх ближніх, розділяємо їх на тих, хто наші, і на тих, хто не наші. І так ми чинимо не тому, що такою глибокою та здоровою є наша віра, і ми так любимо своїх ближніх. Ми так чинимо через те, що ми мало кого здатні по-справжньому любити, мало кого хочемо любити. І переконуємо ми себе, що когось все ж таки любимо, що нашими ближніми є всі ті, хто з нами, хто з нами молиться, поститься, але зовсім не ті, хто не поділяє з нами важкості християнського життя.

У світі існує так багато диявольських пасток, котрі відволікають нас від думок бути тими милосердним самарянами, а переконують залишатися жорстокими фарисеями та лицемірами. Часами ми й самі вишукуємо різноманітні оправдання для того, щоби не чинити діл милосердя та співчуття. І кожного разу, коли ми переконуємо себе, що ми такі бідні, такі зайняті, такі змучені, що не можемо відгукнутися на прохання про допомогу своєму ближньому, ми повинні згадати притчу про милосердного самарянина.

Згадуймо про це, дорогі брати і сестри, і нехай ця притча зробить нас, християн, гідними того покликання, котре нам вложив Сам Христос. Нехай в кожному із нас хоча б інколи виступає той добрий самарянин, котрого Бог поклав перед нами за приклад смирення та милосердя. Адже навколо нас так багато збідованих, згорьованих, побитих життям людей, котрі прагнуть нашої підтримки та допомоги. Будьмо гідним прикладом для усіх інших, бо ми –  християни, бо ми – послідовники Христа.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.