Проповідь на 4 неділю по Зісланні Святого Духа

Сотник керував сотнею вояків, том легко міг послати когось до Ісуса, щоби Він прийшов до його дому та оздоровив слугу. Натомість він приходить сам. І ми бачимо велич цієї людини, велич сотника. Адже він сам благає Ісуса. І ми бачимо чудо – Христос на відстані зцілює його слугу.

Сотник прихильно відноситься до свого слуги. І це є досить дивно, щоб людина військового ранку добре ставилася до слуги із єврейського народу. І тут ми маємо зрозуміти, що навіть серед тих людей, котрі нас ненавидять, котрі нами погорджують, котрі нас пригнічують та зневажають є добрі люди, є люди, котрі живуть за сумління та шукають доброти. Тому так важливо, щоби ми говорили про Ісуса Христа, Його любов та милосердя.

Сотнику також хтось розповів про Ісуса. Той, хто був не євреєм, повірив в Ісуса Христа. І тут ми бачимо, що у Бога немає випадковостей. Бо сам сотник показує Христу, що він має владу. Він каже: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: – і він іде; і тому: ходи – і він приходить; і слузі моєму: зроби це – і він робить» (Мт. 8:8). Проте він одночасно показує, що також є і обмеженим. Він може видавати накази, але не може оздоровити, не може зцілити.

І тут євангелист Матей показує в прекрасний спосіб, що цей слуга для сотника був досить дорогим. А це ще раз підкреслює, що і сам сотник був чудовою людиною. І сотник описує своїми словами: «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко» (Мт. 8:6). Почувши такі ширі слова, Ісус змінює усі Свої плани, змінює Свій напрямок. «Я прийду й оздоровлю його», – сказав Ісус Христос (Мт. 8:7).

Як було б добре, коли б ми могли так щиро молитися, коли ми б могли так сильно вірити, щоб Бог запрагнув змінити усі Свої плани. «Я прийду до твоєї домівки», – і що ми чуємо у відповідь Христу. Звичайно, почувши такі слова, кожен із нас зрадів би. «Так, Господи, прийди, допоможи, врятуй, зціли і просто побудь поруч». Проте сотник вірить набагато глибше. Він говорить: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає»  (Мт. 8:8).

Чи пам’ятаємо ми, коли чуємо такі слова, коли ми промовляємо ці слова? А ці слова ми промовляємо і чуємо під час кожної Євхаристії. «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов до мене», – слова сотника, слова поганина увійшли до Євхаристії. Бо саме ці слова показують глибоку довіру сотника до Бога. В них ми бачимо правдиве визнання величі Бога, віру й довіру сотника, але одночасну і його недостойність. Він вірить у слова живого Бога.

«…скажи лише слово…» (Мт. 8:8). А скільки раз ми чули Божі слова і чи ми вірили так, як цей сотник. Чи ми впускаємо це Боже слово у своє життя, щоби воно діяло у ньому? Чому сотник вірить так сильно? Бо для командира слово означало дуже багато. Він говорив словами, давав накази, а його підвладні усе виконували. Тому він показує, що вірить у слово, бо знає його цінність.

А, яким, дорогі у Христі є наші слова? Чи відповідальні вони? Чи думаємо ми інколи про те, що говоримо? Чи ми є вірними до своїх слів та до слів Бога живого?

Господь дивується вірі цього сотника. Але чи пам’ятаємо ми, що Ісус також дивувався і невірою. А невірою Він дивувався, коли перебував у Себе, у домівці. Там, на Своїй Батьківщині, в Нього не вірили і Він не зміг вчинити жодного чуда.

А чи хочемо ми здивувати Христа? Чи вміємо ми здивувати Бога? а чим ми Його можемо здивувати? Та тільки великою вірою, щирою любов’ю до свого ближнього, жертовністю.

Велика віра була у цього сотника. Віра для євреїв була основою життя. А він ніскільки вірить, що показує, що Боже Слово здатне діяти на відстані. Цей сотник приймає Христа і визнає Його за Месію. Бачачи таку велику віру сотника, ми маємо просити Бога: «Господи, примнож нашу віру».

І, що читаємо дальше у Євангелії: «І слуга видужав тієї ж години» (Мт. 8:13). Ось маємо віру, котра чинить чудеса. Тієї ж години. Коли сотник запитав, коли це сталося, то зрозумів, що це чудо відбулося саме тоді, коли Ісус сказав: «Іди, слуга твій одужав».

Молімося, дорогі мої, щоби і ми мали таку віру, як наш сотник, щоби заради неї Господь захотів полишити усі Свої справи і замешкати у нашому житті.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.