Не любите людей – не любите й Бога
В останній главі послань апостола Павла до Римлян ми знаходимо довгий перелік античних імен, котрі так важко вимовити й прочитати. Для чого вони нам? Після того, як апостол Павло закінчив своє материнське повчання про благодать та спасіння, він починає тепло вітати своїх друзів.
Апостол Павло не хоче когось випадково забути чи пропустити із цього списку. Він згадує: Фиву, Прискиллу та Акилу, Епенета, Марію, Андроніка та Юнію, Ампліята, Урбана. Також він вітає: Стахія, Апелла, Іродіона, Трифена і Трифоса, Персіду і всі тих, хто народився у домі Аристовула. І знову він продовжує вітати: Руфа, Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму, Філолога та Юлію, Нерея, Олімпію.
Апостол Павло з любов’ю називає цих людей «улюблені мої», «мої родичі», «мої вибрані». Вони не були випадковими знайомими. Вони були його близькими друзями. З деякими він сидів у в’язниці. Він так сумував за ними, що плакав, коли згадував про них.
Також він нагадує усім: «Вітайте один одного святим поцілунком» (Рим. 16:16). Любов апостола Павла до людей була лагідною не тільки на словах. Це була справжня щира любов, котра стає суттю біблійного християнства. Бог бажає, щоби ми гаряче, щиро та чисто любили один одного.
Любов апостола Павла до людей описана не тільки в його листах до Римлян. Він також звертається до Филип’ян: «Бог мені свідок, як я тужу за всіма вами любов’ю Христа Ісуса» (Фил. 1:8). І до Солунян: «…так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали» (І Сол. 2:8). А як він звертається до Тимотея: «Дякую Богові, якому я служу, як і мої предки, чистим сумлінням і згадую тебе безперестанно, вночі й удень у моїх молитвах; згадуючи твої сльози, бажаю побачитися з тобою, щоб сповнитися радощами» (ІІ Тим. 1:3-4).
Це те, що Біблія називає «братньою любов’ю» (Євр. 13:1). Наша любов також повинна бути щирою та чистою, а не лукавою та фальшивою. Вона повинна бути лагідною, емоційною, лагідною, схожою на любов Ісуса.
Апостол Іван пише: «Хто каже, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві й досі. Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння» (І Ів. 2:9-10).
Якщо ми хочемо бути добрими та щирими християнами, ми повинні триматися такої дороги: ми повинні любити людей, незалежно від того, наскільки вони ранять нас. Якщо ж наша любов охолола, просімо у Бога, щоби Він забрав усі образи та знову оселився у ньому.
Фото ілюстративне – Pixabay
