Митар та фарисей

Митар та фарисей – два герої першої притчі Посної Тріоді. Митар збирав податки для Римської імперії; фарисей – праведний єврей, фундаменталіст.

Митар та фарисей служили, але різним богам: один – завойовникам, інший – Богу.

І, якщо б вибирати з них, то Бог повинен бути на стороні законовчителя, який щиро прагне нести свій подвиг, як тільки розуміє: постити двічі на тиждень, віддавати десятину зі всього, чим володіє, чинити добрі справи.

Фарисей щиро вважає, що саме в цьому полягає сенс його життя, тому, приходячи в Храм, він дякує Господу і подає Йому звіт: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18:11-12). Він дякує Богу за те, що він – праведник, на відміну від усіх інших – грішників.

А що робить митар? Він став здалеку, не може наважитися увійти в Храм та підняти очі, він знає свою нікчемність та гріховність, знає, що досить жорстоко поводиться з іншими людьми, що бере більше податку, щоби збагатитися самому. І він просить Бога, щоби Він не судив його по правді, бо не зможе нічим оправдатися перед Ним. Він просить, щоби Господь помилував Його: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18:13).

 І це прохання розкаяної душі доходить до Господа. Притча закінчується дивовижними словами: «Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк. 18:14).

Господь в цій притчі перевертає все з ніг на голову. Фарисей, чоловік, котрий дотримувався букв Закону, чинив чимало добрих справ, відходить від Храму неоправданий Богом. Він все чинить механічно, нещиро, не на прославу Бога. Проте митар, грішник, котрий збагачувався чужими статками, обкрадав інших людей, відходить додому оправданим. Адже тільки одному Богові відкрита чистота та щирість людської душі. І тільки Він один здатен судити справедливо.