Коли ми забуваємо, хто ми

Наші проблеми можуть привести нас до втрати почуттів, до нерозуміння того, ким ми є. В такому стані ми постійно чуємо у своїй голові негативні думки, котрі посилає ворог наших душ.

 Що ж тоді нам робити, коли ми втрачаємо справжнє почуття того, ким ми, насправді, є як послідовники Ісуса?

Повернення до Євангелія

Ми повинні дивитися на Євангеліє, як на щось більше, аніж просто на спосіб спасіння наших душ, завдяки якому ми попадаємо на небеса. Євангелія – це історія відкуплення наших душ, тому дуже важливо розуміти її силу на початку нашого християнського шляху, щоб зуміти жити тим християнським життя, котре призначив для нас Господь. Бог дав нам Ісуса, Свого Сина, на Якому ми маємо основувати своє життя.

Євангеліє визначає нашу ідентичність на основі того, що для нас зробив Христос. Коли ми довіряємо Ісусу своє спасіння, то вірою вступаємо з Ним в союз. Ми стаємо тоді причасниками Його праведності та отримаємо чимало благословень, котрі нам даруються через Його смерть.

Замість того, щоби постійно добиватися поваги та успіхів чи, навпаки, відчувати самотність та відразу через власні гріхи, – ми повинні наслідувати Того, Хто ніколи не переживав жодних невдач. Коли Бог дивиться на нас, то бачить Свого Сина, Ісуса. Він бачить наші прощені гріхи, бачить нашу праведність та сприймає нас як Своїх синів та дочок.

Ми витрачаємо так багато часу, дозволяючи, щоби нашу ідентичність визначав хтось інший, а не Бог. Звичайно, що зробити це набагато важче, аніж сказати. Наші падіння видаються нам такими реальними та страшними, аніж те, що вчинив для нас Ісус. Ми не можемо бачити Христа, проте досить добре бачимо весь той хаос, котрий чинить наш гріх. Ми не зовсім добре розуміємо, що Ісус, Його праведність, Його смерть на хресті, Його Воскресіння та Другий Славний Прихід – це реальні події, які колись відбулися чи ще мають відбутися. Нам потрібно усвідомити, що заради нашого спасіння Христос помер на хресті, тому нам потрібно шукати свою ідентичність, не дивлячись на самих себе, а довго та уважно вдивляючись на Христа. Тільки тоді ми зрозуміємо: ким ми, насправді, є.

Повернення до псалмів

В книзі Псалмів ми знаходимо чимало різноманітних ситуацій, котрі переживають люди. Ми бачимо, як вони повертаються до Бога, покладаючи на Нього свої болі та страждання. Ці приклади мають допомогти нам просуватися через непроглядну пітьму свого життя.

Візьмімо собі до прикладу псалом 55, в якому Давид розповідає про свою втечу від Саула в Геф. Ізраїльський цар Саул намагається переслідувати Давида, щоби вбити, тому він переховується на батьківщині Голіафа. Давид перебуває на ворожій території, самотній та перестрашений.

Звичайно, ми не бували в такій ситуації, в якій опинився Давид. Проте всім нам добре відоме таке почуття, як страх. Всі ми розуміємо, як це боятися смерті. Давид говорить: «Коли ж страх мене огорне, на тебе уповаю! На Бога, слово котрого славлю, на Бога уповаю, не страхаюся: що може заподіяти мені людина?» (Пс. 55:4-5).

Давид зробив щось таке, на що ми повинні звернути увагу, і що повинні запам’ятати: він уповав на Господа та в Ньому знаходив силу. Ми занадто багато днів витрачаємо на безмолитовне блукання у спробах якось зібратися із силами та набратися мужності, щоби прожити наступний день. І ця біготня вбиває нас, адже ми не можемо справитися з ношею такого багажу. Проте цей багаж може понести за нас Господь. Тому у хвилини, коли нас огорне страх, не переставаймо надіятися на Господа.

Книга Псалмів нагадує нам, що потрібно робити, коли ми забуваємо, ким насправді є.

Повернення до добрих друзів

Наші страхи, невдачі та гріхи процвітають в ізоляції. І нам досить легко потрапити в їхню пастку. Коли нас долають духовні проблеми, тоді ми не хочемо знаходитися посеред людей, не бажаємо, щоби люди дізналися наскільки нам погано.

Самотність приводить до переконання, що ми нікому непотрібні, тоді ми потрапляємо в паску саможалості та відрази до себе. Адже нікого немає поруч, ніхто не цікавиться нашою боротьбою із гріхом.

Коли ми приходимо через випробування, котрі викликають у нас сумнів у своїй ідентичності у Христі, то нам слід перебувати з людьми, котрі люблять Ісуса та йдуть за Ним. Адже таким важливим є нагадування, що всі ми – діти Бога Живого, що Дух Божий живе у нас, що Небесний Отець завжди поруч з нами.

Всі ми страждаємо духовною амнезією. Всі ми іноді втрачаємо з вигляду ту істину, ким ми є у Христі; втрачаємо надію на Божу турботу та опіку щодо нас; втрачаємо благословення, котрі нам допомагають побачити ті, хто є справжніми послідовниками Ісуса.

Якщо хтось із нас перебуває саме в такій ситуації: повертайтеся! Повертайтеся до Ісуса, глибоко вслухайтеся в Його Слово та перебувайте в спільноті християн.

Фото ілюстративне, створене: jcomp – www.freepik.com

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *