Літургія Жертви. Символ Віри
Пояснення Божественної Літургії
Перед Символом Віри диякон закликає «Возлюбім один одного щоб однодумно визнавати», показуючи, що спільне визнання віри можливе тільки в любові, яку приймаємо від Господа. На що вірні відповідають «Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю єдиносущну і нероздільну». Тоді відбувається поцілунок миру, коли священики цілують один одного у рамена, при цьому говорячи слова «Христос посеред нас» і відповідаючи «є і буде». У цьому поцілунку миру, колись, брала участь уся Церква. Так заклик возлюбити один одного став закликом до певного стану, а спершу він був закликом до дії вітати один одного святим поцілунком. Цей заклик є закликом до любові, яка є суттю святості Церкви, бо «влита в серця наші Святим Духом» (Рм. 5, 5), суттю єдності Церкви, яка будує себе в любові (пор. Еф. 4, 16), суттю апостольства та соборності, бо Церква завжди й усюди є тією самою єдиною апостольською спільнотою. Це насамперед дієвий заклик, який ще раз пригадує нам слова Христа: «Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю» (Йо. 15 9-10). Тому перед звершенням Євхаристії вірні отримують заклик до любові, примирення зі собою, з рідними, з близькими, з ворогами, яких Христос закликає також любити (Мт. 5, 44) і лише тоді нехай підходять до приношення Жертви (Мт. 5, 23-25). Адже спільнота Церкви, збір християн, є таїнством любові, суть Церкви — являти у світі любов як життя і життя як любов. І те, що стоячи у храмі, ми відчуваємо одних «близькими», а інших «далекими», суперечить традиції Церкви. Зібрання у Церкву має за мету насамперед «зібрання». Бо в Церкві з багатьох членів складається одне тіло. Тоді й поцілунок миру має своє значення, бо є не просто символом любові, а тим видимим знаком, у якому невидимо, але дієво вливається Божа любов у серця вірних. І ця любов діє не лише у храмі, але й кожну хвилину нашого життя. Не лише до тих людей, яких бачимо поруч себе, кожної неділі у храмі, але й до тих, кого зустрічаємо протягом життя.
Після виголосу диякона «Двері, двері. В премудрості будьмо уважні» проголошують Символ віри, у якому вся Церква проголошує ті правди, у які вірить. Спочатку цей заклик мав суто практичне значення. Це був заклик до піддияконів, щоб вони слідкували за дверима до храму, щоб ніхто не міг ні увійти, ні вийти з храму під час звершення Таїнства та закликом до вірних, щоб вони привернули свою увагу до того, що буде відбуватись. Тепер слова «Двері, двері» втратили своє практичне значення і стосуються більше другої частини цього заклику, щоб вірні берегли свої серця в любові. У Літургію Символ віри був введений досить пізно. Він завжди стосувався таїнства Хрещення. У словах Символу віри ми передбачуємо те таїнство «благодарення», яке будемо приносити Богові в майбутньому віці. Ми засвідчуємо свою єдність до способів, які використовуються для нашого спасіння Премудрим Промислом Божим, бо, як навчає Максим Ісповідник, важливо щоб усе зібрання Церкви вголос промовляло його. Адже в єдності суть та зміст віри, яка є і входженням у єдність, прийняттям єдності, яку втратив світ у його упадку, а досвідом цієї єдності є спасіння і нове життя.
За книгою: Пояснення Храму і Божественної Літургії
(Катехуменат і катехиза дорослих в УГКЦ)
