Притча про блудного сина

В одного чоловіка було двоє синів. Молодший забрав свою частину спадщини, помандрувавши в далекі краї, де розтратив все у розпусті, забавах, гріхах. Але біда не прийшла сама, прогулявши все, в цьому краю розпочинається голод. Щоби не померти голодною смертю, хлопець змушений найнятися пасти свині. Проте його тут не балують. Він був готовий їсти стручки, які кидали свиням, але і цього йому не давали.

І тут він згадує рідну домівку, де навіть слуги його батька живуть у достатку: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15:18-19).

 Встав та пішов. А батько, серце якого переживало від глибокої розлуки, побіг йому назустріч. Він навіть не чув тих слів, які говорив його син, слів розкаяння. Він велить зарізати годоване теля та відсвяткувати повернення сина. Старший син, повернувшись з поля, на якому цілий день тяжко працював, дорікає своєму батьку: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля» (Лк. 15:29-30). На все це батько відповідає: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 31-32).

В цій Христовій притчі: батько – це Бог, а блудний син – це розкаяний грішник. Грішник, який щиро та остаточно розкаявся у всіх своїх гріхах. Адже Бог всемогутній, Він все бачить. Всі наші вчинки та думки Йому відомі. І, якщо б у блудного сина не було хоча б краплини щирого каяття, то батько не побіг би йому назустріч, не обняв би і не поцілував.