Як боротися з дияволом у наших терпіннях?

Бувають дні, коли навколо нас згущається темрява й морок. Бувають дні, коли ми, відкривши рота, бажаємо щось сказати, але не знаходимо слів. Бувають дні, коли наші очі наповнені сліз, а в нас самих немає сили, щоби отерти їх. Бувають дні, коли ми самі себе запитуємо: «Чому це сталося саме зі мною? Господи, тільки не я! Чому це сталося, чому саме тепер, коли все тільки налагодилося?».

І в такі дні ми бажаємо залишитися на самоті. Проте є один голос, котрий нас не залишає в спокою, а все прагне підказати, розставити на свої місця. І цей шепіт навіває сумніви, сипле сіль на роз’ятрені рани. І цим голосом, цим шепотом є Сатана, котрий говорить: «Напевно, Господь дуже злий на тебе, що завдає тобі такого болю й страждань».

І ми починаємо переживати, а чи не покинув нас Господь, чи не залишив нас в ці важкі миті життя? А з переживаннями приходить і страх. І ми починаємо забувати, що ми – Його діти, котрі мають бути готовими до гонінь та страждань. І ми починаємо шукати полегшень на шляху до Його слави.

Христос, розпочинаючи від самого Свого приходу на землю, відкриває нам дорогу вузьку й важку. Він Сам сказав, що ми маємо нести свої хрести, щоби отримати вінці. «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16:33).

Христові апостоли закликають нас не дивуватися й не боятися страждань та випробувань. Адже вони, хоча й приходять так неочікувано, додають нам досвіду, а сам досвід породжує надію. Лицеміри намагаються не нести свого хреста, але ми, на відміну від них, Його дочки та сини. Тому не повинні боятися страждати із Ним, бо вкінці отримуємо нагороду і Його славу.

Якими не були б важкими наші терпіння, ми маємо розуміти, що Господь завжди підтримує нас. Він завжди підтримує нас, коли ми починаємо спотикатися. Ми пройшли з Ним так багато сонячних днів, щоби розпочати сумніватися в тому, що Він не покинув нас. «Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (І Кор. 10:13).

Не забуваймо ще й про наші гріхи, котрі заслуховують ще більших ударів, аніж завдає саме життя. Наші спокуси великі, наші пристрасті затьмарюють світло. І ми маємо бути Господеві вдячні, що в нашому житті є місце для благословень, миру й радості.

Якими б великими та важкими не були людські страждання, вони ніколи не зможуть досягнути висот Христового хреста, на якому наш Христос, замість усіх нас, випив чашу Господнього гніву. Якщо Він Свого Сина не пошкодував заради нас, то, як ми можемо сумніватися в Його любові? Бог завжди творить добро навіть тоді, коли нас оточують страждання та випробування. Бо все, що стається з нами, має привести нас до блага й радості.

І, щоб нам не нашіптував цей голос, маємо бути впевнені в тому, що ми йдемо шляхом вузьким, котрим ішли тисячі святих. І ця дорога приведе нас туди, де більше не буде ані болю, ані сліз, ані темних долин, ані страшного вітру. «Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас» (Як. 4:7).

Зображення ілюстративне, автор:  MikesPhotos із сайту: Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *