Великий Піст: шлях до Пасхи

Сам Спаситель був поведений духом в пустиню, 40 днів був спокушуваний дияволом і 40 днів нічого не їв. Спаситель постом почав справу нашого спасіння. Великий Піст – піст, в честь самого Спасителя, а остання страсна Седмиця, цього сорока восьмиденного посту встановлена на честь спомину про останні дні земного життя, страждання і смерті Ісуса Христа. З особливою строгість дотримується піст в першу і останню седмицю.

Коли людина готується до подорожі, то вона повинна знати мету своєї подорожі. Так буває і з Постом. Піст – це в основному духовна подорож, а мета – це Пасха, а Пасха – це свято із свят. Тому ми повинні розпочати із того, щоб постаратися зрозуміти зв’язок Посту із Пасхою.


Думаю, що не слід пояснювати, що Пасха – це не просто одне із свят, це є щось більше, як щорічне згадування і почитання події, яка відбулася колись в історії.

Кожен хто хоча б раз у житті відчув радість Пасхальної ночі, то він зрозуміє це. Чому ми співаємо в часі Пасхальної Утрені: «Нині все наповнилося світлом: небо, і земля, і глибини аду»? В якому сенсі ми «смерті святкуємо омертвлення, зруйнування аду, початок іншого вічного життя»? На всі ці питання існує тільки одна відповідь: нове життя, котре вже більше двох тисяч років назад засіяло із гробу, і було дано всім тим, котрі повірять у Христа. Воно було дано нам в день нашого хрещення, тоді, як говорив апостол Павло: «ми погреблись з Христом…». То ж на Пасху ми святкуємо Воскресіння Христове як щось, що сталося і продовжує відбуватися із нами; тому, що кожен із нас отримав цей дар нового життя, отримав здатність прийняти його і жити ним. Цей дар змінює наше відношення до всього на світі в тому числі і до смерті. Він дає нам можливість стверджувати: «Смерті немає». Звичайно, що ми ще зустрічаємо віч-на-віч смерть і одного разу вона прийде за нами. Але ми віримо, що своєю власною смертю Христос перемінив саму сутність смерті, зробив її переходом, Пасхальним празником, Пасхою – переходом до Царства Божого, перетворюючи найбільшу із трагедій в остаточну перемогу, «смертю смерть подолав». Він зробив нас співучасниками Свого Воскресіння. Ось чому вкінці Пасхальної Утрені ми говоримо: «Христос Воскрес, і життя царює! Христос Воскрес і мертвих більше немає!».

Така віра Церкви підтверджена і доказана безчисленним сонмом святих. Але все ж таки наш щоденний досвід підказує нам те, що ми дуже рідко маємо цю віру, що ми постійно втрачаємо її і зраджуємо тому новому Життю, Котре ми отримали як дар. І що ми живемо так, ніби Христос не Воскрес із мертвих, ніби ця подія нічого не означає для нас? Все це через нашу слабкість, через те, що ми не можемо постійно жити вірою, надією та любов’ю на тому рівні, на який нас підняв Христос, коли сказав: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість» (Мт. 6,33). Ми просто забуваємо все це, ми такі зайняті, такі занурені в свої щоденні клопоти і від цього ми забуваємо і слабнемо. А через цю забудькуватість, через ці падіння та гріхи, наше життя знову стає «старим» – дріб’язковим, темним, позбавленим будь-якого змісту: безглузда подорож до безглуздого кінця. Ми вхитряємося навіть забути про смерть, і ось раптово серед нашого приємного життя вона приходить: жахлива, неминуча, беззмістовна. Іноді ми усвідомлюємо наші гріхи і каємося в них, але ми не віддаємося тому новому Життю, Котре відкрив і подарував нам Христос. Ми живемо так, ніби Христос ніколи не приходив. А це єдиний справжній гріх, найглибша трагедія нашого сучасного християнства.

Якщо ми це зрозуміємо і визнаємо, тільки тоді ми зможемо зрозуміти всі літургічні традиції Церкви, весь цикл її богослужінь існує тільки для того, щоб нам допомогти знову побачити і попробувати нове Життя, від котрого ми легко відходимо, а покаївшись знову повертаємося до нього.

Церква відкриває нам через своє богослужбове життя те, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (І Кор. 2,9). Пасха – це є центр цього богослужбового життя, Його серце, Його вершина, сонце, яке пронизує своїм промінням. Кожного року відкриваються двері в Царство Христове. Нам дається передчуття вічної радості, яка очікує нас, слави і перемоги, яка невидимо наповняє цілу вселену: «Смерті немає». Всі церковні богослужіння побудовані навколо Пасхи: тому літургічний річний круг послідовності свят і постів стає мандрівкою, паломництвом до Пасхи, до кінця, в котрий в той самий час стає початком, кінця всього старого, початком нового життя, постійним переходом із світом в царство, яке з’явилося у Христі.

Однак старе наше життя, життя гріха, дріб’язковості не так легко побороти і перемінити. Євангеліє очікує і вимагає від людей зусилля, до яких ми в теперішній час зовсім нездатні. Нас викликають на бій з невидимим, кличуть до мети, до нового життя, котре вище наших можливостей. Навіть апостоли, коли слухали вчення свого Наставника, в здивуванні питали Його: «Як це можливо?». Насправді, нелегко відмовитися від дріб’язкового ідеалу життя, яке складається із щоденних клопотів, пошуку засобів для свого існування, всього того, що таке далеке від мети, від досконалості: «будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48). Світ всіма своїми земними засобами говорить нам: будьте щасливими, живіть безтурботно, ідіть широким шляхом. Христос в Євангелії говорить нам: ідіть вузьким шляхом, шляхом боротьби і страждань, тому що це єдиний шлях до справжнього щастя. Без допомоги Церкви ми не можемо зробити цей такий тяжкий і страшний вибір, як можемо ми розкаятися і повернутися до цієї світлої і радісної обіцянки, котру кожного року Церква дає нам в день Пасхи. Ось для чого потрібний Піст. Це рука допомоги, яку протягує нам Церква, школа покаяння, котра одна може нас приготувати для того, щоб зустріти Пасху. Не тільки як дозвіл їсти, пити та відпочивати, але дійсний кінець старого в нас, як входження в нове життя.

В перших віках християнства головним завданням Посту було приготувати оглашенних до Хрещення, котре здійснювалося в часі Пасхальної Літургії. Але навіть тоді, коли Церква рідко хрестить дорослих, а оглашенні як такі, більше не існують, головне значення посту залишається тим самим. Тому що, хоч ми і хрещені ми постійно губимо те, що отримали при Хрещенні. Ось чому Пасха є щорічним поверненням до нашого власного хрещення, тоді як Піст приготовляє нас до цього повернення і підводить нас до Пасхи до кінцевого переходу в нове життя у Христі. Ми побачимо, що богослужіння Великого Посту до цих пір зберігають свою відмінну рису навчання, ніби приготовляючи до Хрещення. Тому що Піст і Пасха є кожного року для нас новим відкриттям, того що було нам дано при нашому власному вмиранні і воскресінні у святому Хрещенні.

Мандрівка, паломництво! Якщо ми тільки вступаємо в «світлу печаль» Посту ми бачимо далеко-далеко попереду кінець нашого шляху. Цей кінець шляху є його метою – радістю Пасхи, входом в славу Царства Небесного. І те, що ми бачимо, це передчуття Пасхи, яке освячує «постну печаль», перетворює її в «духовну весну». Ніч може бути довгою темною, але під час нашої подорожі нам здається, що таємниче і сяюче світло зорі освітлює горизонт. «Не позбав нас нашого уповання, Чоловіколюбче».

Протопресвітер Олександр Шмеман

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com