Вхід Господній у Єрусалим

Зустріч зі Христом у нашому житті – завжди внутрішня боротьба, де ми вигукуємо: «Осанна!», а вітха людина кричить: «Розіпни Його, розіпни!».

Весна на Святій Землі вражаюче красива. Тому, хто одного разу побував у весняному Єрусалимі, особливо важко вмістити й усвідомити, що в такі ж сонячні дні, коли все готується до урочистостей, цвіте, оновлюється та завмирає в очікуванні свята святої Пасхи, Господь був зраджений і розіп`ятий.


Але спочатку жителі Вічного міста взяли пальмове гілля і йшли назустріч Христу, вигукуючи: «Осанна! Благословенний, хто йде у Ім`я Господнє! Цар Ізраїлів!».

У дні Входу Господнього до Єрусалиму у місті було багатолюдно. Наближалося свято єврейської Пасхи і з усіх кінців Палестини до Єрусалиму йшли іудеї. Серед них поширилась чутка про дивне воскресіння Христом праведного Лазаря. Натовп побачив в Ісусі з Назарету довгоочікуваного Месію, і, зустрічаючи Його, тріумфував.

Треба зауважити, що закон натовпу за дві тисячі років зовсім не змінився. У наші дні цей механізм називають законом «5-ти відсотків». Його суть: якщо 5 відсотків людей стануть одночасно виконувати певну дію – інші будуть повторювати. При цьому психологи зазначають, що механізм вмикається, якщо рівень особистої дисципліни, усвідомленості та контролю людей низький.

Застосування цього закону можна порівняти із застосуванням зброї. Саме за допомогою цього закону продають товари і роблять велику політику.

Але що ж сталося в Єрусалимі майже дві тисячі років тому?

Після воскресіння Лазаря – за шість днів до Пасхи – Ісус Христос зібрався йти до Єрусалиму. Свідки дива супроводжували Його з захопленням і урочистістю, з якою в давні часи на Сході супроводжували царів.

Натовп надзвичайно шанував Ісуса, і іудейські первосвященики обурювались. Вони вирішили вбити Ісуса і Лазаря, «тому що заради нього (Лазаря) багато з іудеїв приходили і вірували в Ісуса».

Первосвященики гнівалися і обурювалися також від того, що не могли впоратися з натовпом.

«Народ, що прийшов на свято, почувши, що Ісус іде до Єрусалиму, узяли пальмове гілля, вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Ім`я Господнє! Цар Ізраїлів!». Багато хто підстилав свій одяг, люди зрізали гілля з пальм і кидали дорогою, діти вітали Месію. Увірувавши в могутнього і благого Вчителя, простий серцем люд готовий був визнати в Ньому Царя, який прийшов визволити його

Події цього свята описані у всіх чотирьох євангелистів (Мф.21 :1-11, Мр.11 :1-11, Лк.19 :29-44, Ін.12 :12-19).

У старозавітних пророків був свій спосіб привернення уваги натовпу. Якщо люди не реагували на слова, не сприймали мову, пророки вдавалися до незвичайних дій. Ісус Христос запланував в`їзд до Єрусалиму на віслюкові, підтверджуючи пророцтво Захарії, і висуваючи право називатися Царем іудейським.

У Палестині віслюк вважався благородною твариною. Якщо царі демонстрували мир, вони їхали верхи на віслюку. Натовп іудеїв оцінив виклик і сміливість Ісуса. Адже за голову Спасителя в ті дні вже було встановлено нагороду.

Ісус в`їхав до Єрусалиму як Цар світу, у всій славі. Богообраний народ побачив у Ньому переможця, але, вислухавши заклик любові, розіп`яв Свого Героя.

Зовсім скоро людська ненависть і заздрість затьмарила людський розум, і Той, Хто вчора був для натовпу Цар Іудейський – був зраджений і жорстоко убитий.

Вигукували: «Осанна!» Ісусу і розіп`яли Його одні й ті ж люди, один і той же натовп. П`ять днів потому вигуки «Осанна!» Змінилися на «Розіпни Його!». П`ять днів. У день, коли настав вирішальний момент визначення свого ставлення до Господа, богообраний народ, підкорився іудейським первосвященикам та скоїв вбивство – розіп`яв Бога.

Натовпу здавалося потішним вимагати від Пілата виконання своєї волі. Але зовсім швидко він протверезів, йому довелося зіткнутися з реальністю того що сталося. І колективна душа розпалася.

Сьогодні, слідуючи настрою натовпу, більшість з нас не замислюється над важливими питаннями свого життя. При цьому кожного дня у своїх вчинках ми демонструємо своє ставлення до Бога. Ми довіряємо тому, що бачимо і чуємо, наслідуємо вчинки інших, не замислюючись над тим, чи правильно вони діють.

Духовна сліпота і глухота вимагають розп`яття. Адже одна справа, бачачи Христа, радіти у святковій юрбі. І зовсім інша – здійснювати особистий свідомий вибір, коли Христа б`ють і засуджують на смерть. При цьому натовп анонімний, але особиста відповідальність продовжує бути присутньою і незрівнянно велика.

Зустріч з Христом в нашому житті – це завжди внутрішня боротьба, війна протилежних почуттів, де бажаючи порятунку, ми радіємо: «Осанна!», а вітха людина кричить: «Розіпни Його!». І від підсумку цієї боротьби залежить успіх найголовнішої, вирішальної й останньої зустрічі – зустрічі з Господом.

Сергій Карбач
http://religions.unian.ua

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com