«Устань, візьми ложе твоє і ходи!» (Ів. 5,9)

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про зцілення розслабленого. Цей чоловік був хворий 38 років. Якою великою є любов Господня, яка воістину перемагає зло, гріх і посилає радість там, де, як нам здається, безвихідна скорбота. Христос творить це чудо на юдейське свято – старозавітну Пасху.


Це чудо відбулося в овечій купелі, в Витезді. Свята Церква нагадує нам, що ця купіль була поблизу Овечих воріт в Єрусалимському храмі, якими проходили вівці, яких готували у жертвоприношення. Ангел Господній час від часу сходив з небес, і порушував воду. Ми чуємо, що перший, хто входив в цю воду отримував зцілення, яка б не була у нього хвороба.

Кого ж Христос обирає для зцілення? Того, хто хворів так довго, і чия хвороба була особливо тяжкою. Багато було хворих в Витезді, але Господь зупинив Свій погляд на одному, найбезпораднішому. Скільки разів відділяв його тільки один крок від цілющої води, але кожен раз хто-небудь випереджав його.

Уявімо, який подвиг ніс цей хворий чоловік. Нас не може не вражати його велике святе терпіння, з яким він переносив свою хворобу. Тридцять вісім років… Швидко чи повільно йде час, залежить від того, в якому стані знаходиться людина. Коли у людини радість, коли благодать – час летить на крилах. Летить так швидко, що його ніби взагалі не існує. Коли ж у людини горе або хвороба – час тільки повзе, чи взагалі стоїть на місці. А тут – 38 років день за днем і рік за роком.

Як страшно чути, що цей чоловік 38 років був у крайній нужді, розбитий тілесною хворобою, зламаний, і що не знайшлося жодної людини, яка б йому допомогла… І те, що сталося з цією людиною, в даний час трапляється з мільйонами інших людей: тому що ми холодні та байдужі серцем, бо нам немає діла до того, що інші голодують, страждають, хворіють, знаходяться у душевному відчаї, шукають і не можуть знайти свого шляху в житті, в кінцевому підсумку, знайти Живого Бога, – тому що ми такі холодні і байдужі, мільйони людей залишаються у темряві та холоді, на самоті і жаху.

Розслаблений чоловік рік за роком продовжував лежати біля води, сподіваючись, що колись допомога прийде і до нього. І нам відкривається, що перший – це не той, хто першим підходить до святині, відтісняючи інших. А той, хто визнає себе першим з грішників. До такої людини приходить Христос. “Бажаєш одужати?” (Ів. 5,5) – так запитує Господь кожну людину. І ніхто, мабуть, не завагається у відповіді. “Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший переді мною поринає” (Ів. 5,7).

Немає людини. У сліпого є поводир, в кульгавого є хто-небудь з його родичів, у іншого розслабленого – друзі, а у нього немає жодної людини, яка могла б йому допомогти, хоча тисячі людей навколо.

Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» (Ів. 5,9). Тут ми бачимо, як реагують на це чудо юдеї – ті, кому вручена істина і турбота про духовну і моральну освіту народу. “Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!». А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив» (Ів. 5,10-11). Вони хотіли дізнатися, що за людина осквернила суботу. Але дізнатися не для того, щоб разом із оздоровленим чоловіком подивуватися великому чуду, і не для того, щоб зібрати все місто, весь народ і сказати: «Подивіться, що може робити Христос!» – А для того, щоб, дізнавшись, Хто створили це чудесне зцілення, убити Його.

За що вони хочуть убити Христа? За те, що Він був тією єдиною людиною серед всіх, хто побачив розслабленого і прийшов до нього на допомогу. Він був єдиною Людиною, Який не випадково переплив Галилейське море і дійшов до Генизаретського озера, щоб зустріти двох біснуватих і зцілити їх. І не випадково Він підійшов до брами міста Наїна, щоб зустріти похоронну процесію, де невтішно ридала за своїм єдиним сином мати.

Не випадково Він прийшов і до овечої купелі. Він прийшов тому, що для Нього кожна людина – єдина. І Він хоче, щоб кожен з нас став єдиним, адже заради нас Він втілився і помер. Милосердний Господь, бачачи злобу книжників і фарисеїв, вчителів ізраїльських, проходить вільно серед них, бо не прийшла ще Його година. Але настане час, коли заради спасіння всіх людей Він віддасть Себе в руки цих беззаконників, щоб Своїм незбагненним смиренням, Своєю любов’ю до кожної людини перемогти зло, смертю смерть подолати, і відкрити нам таємницю нашої участі в Його Воскресіння.

Де ж той чоловік знову знаходить Христа? Христос пішов в храм, і оздоровлений також пішов в храм. Він пішов в храм, тому що через свою хворобу так довго не був у храмі. Можливо, він не був у ньому протягом усіх тридцяти восьми років. Ось ознака істинно глибокої душі. Перше місце, куди він іде, – храм, він іде до Бога. І зустрічає там живого Бога – Христа. «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Ів. 5,14). Господь показує, з якої причини він хворів протягом такого тривалого часу. Нам так властиво, коли ми в біді, у хворобі, коли залишає нас благодать, обіцяти дуже багато, упокорювати свою душу молитвою і постом. А потім, отримавши милість від Бога, намагаємося деякий час жити за словом Христовим, а потім знову поступово про все забуваємо. Господь попереджає про цю небезпеку: “Дивись, щоб чогось гіршого тобі не сталось” (Ів. 5,14).

Дорогi браття i сестри! Треба боятися грiха бiльш за все на свiтi. В будь-якому мiсцi Бог присутнiй не тiльки Своєю милiстю i любов’ю, але i правосуддям. Будемо пам’ятати Слово Боже, що тiльки рiд праведних благословляється, i нащадки їхнi будуть жити на землi. А беззаконнi люди будуть знищенi з землi (Пс. 36, 20, 28-29).

Амiнь!

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com