Проповідь на Торжество Пресвятої Євхаристії
Ми звикли наше літочислення ділити до народження Христа і після народження Христа. Цим ми показуємо, що Ісус є центром нашої історії, Його народження було найважливішою подією в історії. Все інше меркне в порівнянні з Ісусом. Це ж саме відбувається і в нашому житті. Ісус повинен стати центром нашого життя, нашого дня, нашого тижня. Те, що ми сприймаємо Ісуса, як центр нашого життя, свідчить те, що ми сьогодні прийшли до Храму. Щонеділі, ми, християни, як спільнота, як Церква приходимо сюди, щоби взяти участь в Євхаристії, а потім ми йдемо у світ, щоби любити та служити Господеві, з Яким ми зустрілися тут, в Євхаристії.
Подібно як ми ділимо час до народження Христа та після народження Христа схожий поділ показує і Святе Писання, полідяючи Писання на книги Старого та Нового Завітів. Якщо в Старому Завіті ми маємо тільки натяки, пророцтва та прообрази Ісуса Христа, то на сторінках Нового Завіту ми зустрічаємо Христа.
У книзі Буття ми знаходимо такий уривок: «А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино – він був священик Бога Всевишнього – поблагословив його й мовив: “Хай благословен буде Аврам Богом Всевишнім, що сотворив небо й землю. Благословен хай буде Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки!» І дав йому (Аврам) десяту частину з усього» (Бут. 14:18-20). Це є ніщо інше як натяк на жертву Пресвятої Євхаристії. Цей священик, Мелхіседек, про якого говорить книга Буття є прообразом Ісуса Христа. Мелхіседек був священиком, а Ісус є первосвящеником Нового Завіту. Мелхіседек приніс як жертву хліб та вино, котрі є прообразами Євхаристії, а Ісус залишив нам Євхаристію як знак Своєї присутності поруч із нами.
Також в Старому Завіті є й інші прообрази Євхаристії. До таких прообразів ми можемо віднести манну, котру євреї одержали в пустині (пор. Вих. 16), а також та їжа, котра підтримувала пророка Іллю протягом сорока днів та ночей, поки він не досягнув гори Синай (пор. І Цар. 19).
Подібно до того як Ісус є центром часу, так сьогоднішнє свято нагадує нам, що Пресвята Євхаристія повинна стати центром нашого життя. Ісус закликає нас, щоби ми кожен день жили в тісному союзі разом із Ним. Ісус мав би стати тим нашим найкращим товаришем, без якого ми не могли б прожити свій день.
Ісуса ми можемо зустріти на Літургії в наших Храмах і, якщо ми хочемо бути близько біля Нього, то пам’ятаймо Його слова: «Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Ів. 6:56). Найближча наша зустріч з Ісусом відбувається тоді, коли ми приймаємо Його в Святому Причасті.
Євреї дуже згіршувалися словами Ісуса: «Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Ів. 6:56). Про це євангелист Іван написав так: «Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: Як отой може нам своє тіло дати їсти?» (Ів. 6:52).
Не знаючи культури євреїв, ми можемо тільки здогадуватися, про той жах, який викликали слова Ісуса про пиття Його крові та споживання Його тіла. Старий Завіт забороняв споживати кров, а якщо хтось кров споживав, то його відлучали від єврейського народу. Для слухачів Ісуса, котрі почули про споживання крові слова були наскільки жахливими, що вони не могли слухати цих слів. Проте Ісус вів своїх слухачів від Старого Завіту до Нового. Якщо в Старому Завіті місцем життя Бога був Єрусалимський Храм, то в Новому Завіті Бог з нами в Ісусі. Ми в будь-який час можемо, прийнявши Євхаристію, прийняти Ісуса. Якщо в Старому Завіті Бог годував Своїх людей манною, коли вони мандрували пустелею, а в Новому Завіті Ісус годує нас Своїм тілом та кров’ю через Його реальну присутність в Євхаристії.
Якщо ми протягом довшого часу не причащаємося тіла та крові Христа, то поступово впадаємо в байдужість, наша душа починає жити в пеклі вже до смерті нашого тіла. В давнину найстрашнішим покаранням було відлучення від Причастя, а в наш час більшість християн, хоч і відвідують Літургію, самі себе відлучають від Причастя.
Живий істинний Богочоловік Ісус Христос чекає на нас в Пресвятій Євхаристії. Він завжди готовий допомогти всім нам: старим, молодим, тим, хто є узалежнений від алкоголю чи наркотиків, безробітним, батькові чи матері, дитині, юнакові чи дівчині. До кожного звернені Його слова: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (М. 11:28). Бути з Христом, розмовляти з Ним, споживати Його тіло та кров – ось те, що мали б робити ми християни. Стараймося якнайчастіше із страхом Божим приймати цю небесну поживу, бо вони для нас є завдатком життя вічного та ключем спасіння, котрий здатен відкрити небо та відвернути від нас гнів Божий.
Перед тим, як спекти хліб, пшеницю молотять, мелють, тобто подрібнюють її, щоби вона стала борошном. Тіло Ісуса, подібно до цього, теж було бичовано та розп’ято. Подібно, як сік тече з винограду, коли з нього роблять вино, так із пробитого боку Христа витекла кров та вода. Той хліб та вино, яке ми приносимо в жертву в часі Святої Літургії, котрі перетворюється в тіло та кров Ісуса – це нагадування про страждання. Смерть та воскресіння Ісуса Христа.
Ісус є центром часу. В Старому Завіті є багато натяків на те, що Ісус прийде. На кожній Літургії хліб та вино перетворюється в тіло та кров Ісуса для нас. Під час кожної Літургії Ісус приходить до нас. Євхаристія показує ту любов, яку має Ісус до нас, людей.
Сьогоднішнє свято – це нагода кожному із нас задуматися: чи Ісус є центром нашого часу, нашого життя, нашого дня? Чи ми живемо щодня з Ісусом і чи Він дійсно є найкращим нашим другом.
о. Микола Гаврилюк
