Проповідь на свято Димитрія Мироточця

Дорогі у Христі брати і сестри, сьогодні ми вшановуємо пам’ять святого і славного великомученика Димитрія Мироточця. Велике торжество розгорталося у стародавньому мусті Солуні, бо в сім’ї римського проконсула, в якого довго не було дітей, народився такий довгоочікуваний син. З цього приводу батьки вчинили великий бенкет для цілого міста, в якому особливу увагу приділялася бідним та вбогим. Солуняни відгукнулися та таке щедре частування і щиро раділи разом із батьками дитини, не усвідомлюючи, що та дитина стане даром Божим не тільки для сім’ї проконсула, але для кожного із них.

Батьки святого Димитрія були таємними християнами, тому розповіли своєму синові про Христа та Його науки, коли тому виповнилося 12 років. Великий вплив залишився у серці юнака від побачених ікон, від проказаних молитов. Тоді він вперше дізнався, що існує один Господь Саваот, Господь Ісусу Христос, Котрий зійшов із небес, щоби спасти весь людський рід. А всі ідоли та статуї, котрими наповнювалося місто – це витвір людини, це біси, це неправда. Тоді він хрестився і також став таємним учнем Христа.

Після смерті свого батька святий Димитрій перебирає його уряд. І за чесне та справедливе управління отримує від імператора чимало похвал та почестей. Римський імператор був дуже задоволений працею Димитрія, бо місто завжди успішно відбивало ворожі набіги, ніколи там не було жодного повстання, жодних скарг, бо солуняни любили свого доброго правителя. Ставши правителем, Димитрій розпочинає закривати всі ті місця, де збиралися на поклоніння ідолам, і мужньо та відважно проповідує істинного Бога. Його проповідь мала великий успіх: народ, котрий любив його покійного батька, переніс свою любов на нього, тому їхні серця так швидко відкрилися до прийняття науки та віри у Єдиного Бога.  Імператору Максиміліану це дуже не подобається, тому він спочатку попереджає про покарання Димитрія, а згодом вкидає до темниці. Там на Димитрія чекає гладіаторський бій. Серед професійних убивць-гладіаторів був один воїн, Лій, котрим імператор дуже гордився. Один його погляд та голос наводив жах на навколишніх. Саме він мав розправитися над усіма солунськими християнами.

Посередині міста було побудовано підвищення, під яким були розміщені тисячі списів. На самому підвищенні стояв могутній Лій, до якого силою тягнули християн, щоби ті боролися із ним. Звісно, ніхто не міг справитися з ним, гірка доля чекала на кожного християнина і великі муки. Великий смуток переживали тоді всі християни міста, серед них був мужній юнак Нестор, учень святого Димитрія. Він вирішив поборотися із гладіатором та покласти кінець стражданням християн. Проте спочатку відвідує свого учителя Дитимрія у в’язниці, щоби той благословив  його на такий подвиг.

Святий Димитрій в цей час очікував на свій вінець слави. Спочатку диявол хотів його вжалити, перетворившись на скорпіона, але той наступив на нього ногою, промовивши: «» (Пс. 91:13). Потім Ангел з’явився, щоби укріпити у майбутніх стражданнях. Стоячи на порозі Небесного Царства, вислухав святий Димитрій розповідь свого учня Нестора про звірства гладіатора Лія. Й благословив його на бій, сказавши: «Лія ти переможеш, але будеш катований за Христа».

Коли з натовпу солунян вийшов молодий юнак і заявив, що хоче боротися із Лієм. Сам імператор поспівчував йому. Та юнак осінив себе хресним знаменням, схопив велетня-гладіатора та скинув його із підвищення на гострі списи. Так закінчилися жорстокі розправи Лія, народ, побачивши це чудо почав ще сильніше прославляти Христа. Імператор наказав стратити Нестора, а святого Димитрія пробити списами.

Тіло святого було залишено біля дороги, щоби його роздерли звірі та собаки. Проте жодна Божа тварина не торкнулася їх. Вночі солунські християни взяли святі мощі та тайно похоронили їх. Вірний учень Луп зібрав святу кров мученика Димитрія, омочив у ній дорогоцінний перстень та почав зцілювати хворих. Це донеслося до імператора і той наказав стратити і Лупа.

Коли гоніння припинилися над могилою святого Димитрія побудували невелику церкву, а в VII столітті побудували величний та прекрасний храм. Під час будови були знайдені мощі святого, нетлінні, з яких точилося миро. Це миро виліковувало будь-які хвороби.

Святий Димитрій, котрий так любив свою батьківщину, по смерті залишається її могутнім покровителем. Скільки раз загарбники зі страхом втікали від міста, а коли там панував голод, то могутній Небесний воїн у латах наказав кораблям вести пшеницю у Солунь. А ті, хто потрапляв у рабство, прохаючи щиро у молитві про допомогу святого, миттєво переносилися до своїх домівок.

Святий Димитрій заборонив своїм послідовника виносити із Солуні його тіло. Коли імператор Юстиніан забажав мати частину його останків, він послав гонців, котрі, наблизившись до його гробу, були охоплені полум’ям. Звідси доносився голос: «Стійте і не наважуйтеся!».

  Ми ж дорогі у Христі, вшановуємо святого Димитрія відразу після Хрещення Русі. А початок цьому поклала облога Царгорода князем Олегом. Літописець Нестор пише, що коли руські війська зламали силу греків, то вони перелякалися і казали, що це не Олег, а святий Димитрій, посланий Богом. А потім, коли віра Христова, як сонце ясне осяяла святу Русь, тоді князі, їхні дружини і всі вірні віддавали себе під опіку святого Димитрія Чимало храмів побудовані на його честь, чимало молитов та акафістів написано цього великому мученику. Адже він, маючи таку велику любов до своєї батьківщини, відважився на великий подвиг християнської проповіді серед лютих гонінь, не побоявшись ані смерті, ані мук та страждань. А ми, хоча і називаємо себе християнами, боїмося навіть власної тіні і серед життєвих тривог та незгод, забуваємо не тільки про своїх рідних, але і про своє власне спасіння. Не на Всемогутнього Бога покладаємося, а на людські розрахунки, переживаючи майбутнім, забуваючи, що все у Божих руках.

Ми так прагнемо миру та спокою, здоров’я та злагоди, натомість отримуємо тільки тривоги й неспокій. І забуваємо, що тільки тоді, коли ми самі віднайдемо свій внутрішній мир та спокій, коли наші серця сповняться надією на Господа, тоді все навколо нас переміниться, бо ми будемо з Богом.

Сьогодні ж закличмо, з вірою та любов’ю до цього великого мученика, закличмо словами кондака: «Крови твоєї струями, Димитріє, Бог Церкву обагрив, давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим, бо ти – його твердиня», щоби він завжди захищав наші сім’ї, наші родини, нашу Батьківщину від ворожих навал, від пошестей та хвороб, піднімаючи та зцілюючи, як і колись у Солуні.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.