Празник Пресвятої Євхаристії

У Євангелії від Івана читаємо наступні слова: «Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу.» Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той хто споживає мене, житиме мною. Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме.»  (Ів. 6:51-58).


Один англійський журналіст провів один цікавий експеримент. Він вирішив подивитися як люди в різних частинах світу відреагують на пропозицію попрацювати одну годину за буханку хліба. Він купив кілограмову буханку хліба і вставав в багатолюдних місцях, де за день проходили тисячі людей. Які ж були результати його досліджень? В портовому Гамбурзі його висміяли, в Нью-Йорку його заарештувала поліція. В Нігерійському Лаосі було багато бажаючих попрацювати за цю буханку три години, а в столиці Індії Делі, навколо нього зібрався натовп, де кожна людина готова була за цю буханку хліба попрацювати цілий день. Сьогодні дуже часто люди викидають хліб у сміття, в той час, як інші в цьому смітті шукають щось, щоб з’їсти. В одних розкіш, а в інших – не достаток хліба.

Сьогодні у нас торжество Пресвятого Тіла і Крові Христового. В усіх храмах кожного дня на тисячах престолів світу приноситься безкровна жертва. Очевидно, найбільше і найчастіше люди приймають участь у ній у недільні чи в святкові дні. Але щодня  по церквах звучить слово Христове: “Прийміть, їжте – це моє Тіло. Пийте з неї всі – це моя Кров Нового Завіту.” Роздається святе Тіло Христове і Кров свята. Приймаючи Христа до своєї душі кожен із нас отримує силу, зцілення і поживу, котрі як звичайний хліб підтримує наше тіло.

 Коли людина народжується на світ, вона отримує все готовим: добрих і люблячих батьків, домашній затишок. Увесь світ Творець приготував людині. «Ти, Господи, заснував землю на її підвалинах — не захитається повіки» (Пс 104, 5). Бог завжди та всюди роздає людині свої благодаті. Однак жодне благо, жоден Божий дар не зрівняється з втіленням Бога-Сина.

Сам Творець у своїй величі та могутності став людиною. «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини.» (Флп 2, 6-7а) Це незбагненне і величне діло Бога по відношенню до людини, яке ми ніколи не зможемо зрозуміти. Святий Йоан пише про Бога, який є Любов. Він, Всемогутній, Податель життя, віддає себе людині на поживу, бо безмірно її полюбив. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірить в Нього, мав життя вічне.» (Йн 3,16)

Євхаристія — це знак любові. Христос не тільки одноразово ввійшов в історію людства, коли народився з Діви Марії, прийнявши труднощі людського життя, нерозуміння, зневагу та нарікання співвітчизників, зраду близьких людей, але й віддав своє життя, як «викуп за багатьох», радісно воскресаючи на славу Бога. Христос добре розумів слабкість людини, тому Він залишає їй себе назавжди в Євхаристії.

Ми кожного дня можемо приймати незбагнений дар Євхаристії. Навіть коли на одній півкулі люди сплять, на другій священики за наказом Христа: «Чиніть це на Мій спомин» обдаровують людей Божими дарами.

Людина не завжди в змозі відповісти на Божу любов. Правдою також є й те, що вона не завжди хоче цю любов приймати. Людські серця часто холодні, закам’янілі. Вони завжди шукають чогось іншого, аби не Бога. «Дивлюся я на цей народ і бачу, що народ цей твердолобий» (Вих 32, 96). Людина часто на голос Євангелія відповідає, як мешканці Афін святому Павлові: «Послухаємо тебе іншим разом» (Діян 17, 32). Бог же завжди вірний. Він стоїть при дверях і стукає: як хто почує голос Його і відчинить двері, увійде до Нього і буде з Ним вечеряти. (пор. Одкр 3, 20) Господь кожного дня стукає в двері наших храмових дарохранительниць. Він зі своєї любові, ніжності та покори закриває себе в кожному храмі та чекає на людину, бо не може жити без неї. Бог — це Любов (пор. Йн 4,8), а Євхаристія — поцілунок, який Бог дає людині.

Живий істинний Богочоловік Ісус Христос чекає кожного із нас в Пресвятій Євхаристії. Він завжди готовий допомогти і старому, і узалежненому від алкоголю чи наркотиків, безробітному, батькові чи матері, дитині, юнакові чи дівчині – кожному хто попросить Його про допомогу. Тож будьмо із Христом, говорімо із Христом, споживаймо Його Тіло та Його Кров. Приймімо цю Поживу і Вона стане для нас ключем спасіння, який відкриє нам небо і відверне справедливий Божий гнів. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com