Неділя Всіх Святих

Тиждень назад ми із вами, дорогі во Христі, згадували Зішестя Святого Духа на апостолів, а через них і цілу Церкву. Ми молилися про те, щоб животворяща сила Святого Духа наповнила нас і ми стали людьми повними благодаті. Цим завершився круг церковних згадувань, присвячених справі спасіння людського роду. Церковний рік починається з вересня, з празника Різдва Божої Матері. Церква нагадує народження Тої, Котра, в таємничий спосіб послужила справі спасіння людського роду. Потім іде Введення Богоматері в храм, Боговоплочення-Різдво Христове, Обрізання і Хрещення. Дальше ідуть різні події із життя Христа аж до Страсного тижня, в якому ми згадуємо страждання Христа, Його Воскресіння і Вознесіння, і вкінці П’ятидесятниця – День Святого Духа.


П’ятидесятницею завершується круг, Господь освятив землю, на котрій він учив, страждав, творив чуда і Воскрес, а після Свого Вознесіння, зіслав Утішителя – Святого Духа. І сьогоднішня неділя, в якій ми згадуємо всіх святих, говорить нам про те, що цей священний вогонь Святого Духа повинен бути в наших душах.

Не рідко можемо почути: «Як нам спастися? Ми люди грішні, живемо у світі, маємо свої клопоти, турботи. Як нам тут спастися?». Але так думати нам є гріховно, тому що наш Господь вказав нам шлях для нашого спасіння. І про це говориться в Євангелії, яке ми із вами сьогодні чули: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10, 22-23).

Як бачимо, Господь вимагає від того, хто шукає спасіння, щоб він був Його ісповідником перед людьми. Щоб зрозуміти, що це означає, апостол Павло говорить: «Коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10, 9). Так от, перш за все бути ісповідником Христа, означає не тільки вірити в Нього у своїй душі, але і своїми устами відкрито виявляти цю віру. І свідчити своїми ділами, що ми дійсно віримо в Христа.
Але, як ми можемо визнавати Господа словом і ділом, і як можемо словом і ділом відрікатися від Нього? Якщо хтось живе не за Заповідями, у кого із уст не сходять лайливі слова, хто без міри впивається спиртним, хто вносить суперечки, то всі ці люди відкидають Христа, і Він відкине їх перед Отцем Своїм Небесним. Подумаймо собі, що може бути гіршим від цього, як буває тяжко людині, коли її відкидають від себе всі люди. А як буде набагато гірше нам, коли відречеться від нас Господь Ісус Христос. Що тоді відчуємо ми, коли почуємо Його грізний голос: «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний» (Мт. 25,41). І тоді ми будемо стояти перед Суддею Господом, відчуваючи докори сумління і маючи перед своїми очима все зло, яке ми зробили, до останньої дрібниці. І тоді для нас закриються райські двері, а пекельні муки приймуть нас до себе. Тож стараймося виправити наше життя, поки вирок над нами ще не проголошений і ворота Вічні не закрилися за нами.

Не даваймо своєму серцю охолонути, борімося із диявольськими спокусами, закликаймо Господа на допомогу і якнайчастіше очищуймо себе від гріхів Святою Сповіддю і кормімо свою душу Тілом і Кров’ю Христа і тоді ми будемо наслідувати святих. Напевне, що найбільше у Святому Письмі ми не можемо зрозуміти десяту главу Євангеліє від Матея, тобто не те, щоб не зрозуміти, а не можемо її прийняти. Зокрема тут ми читаємо: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10,37).

Всі ви бачили, як нанизують на нитки бісер: маленькі бусинки одна за іншою нанизуються на нитку, і отримуємо велике і гарне намисто. Так в незчисленних малих випадках проходить день за днем наше життя, і блаженним є той, хто у всіх дрібницях стежить за своєю душею.

«І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19, 29).

Напевно, дорогі во Христі, ви подумаєте, що, судячи з цих слів Господа, спастися можна тільки в монастирі, відректися усього: сім’ї, майна, навіть друзів. Але так думати не можна. Шлях до Царства Небесного один, але кожна людина йде цим шляхом по-різному. Можна виконати ці слова Господа, живучи в світі, в сім’ї, володіючи майном. Кожен з нас береться тільки за ту роботу, яку він в змозі виконати. Так і в житті духовному: приймайте на себе тільки ті труди і обітниці, які вам під силу, так і Господь вчить: «Хто може збагнути, нехай збагне» (Мт. 19, 12), тобто, хто усвідомлює себе настільки міцним духом, щоб винести всю важкість життя безшлюбного, той нехай приймає на себе цю обітницю. Живіть в світі, в сім’ї, здобувайте майно, але тільки не наслідуйте тих людей, які за всім цим забувають Бога. Є такі люди, які не знають ні постів, ні свят. Але ми маємо ставити закон Божий над усе: не піклуйтеся про зайві надбання, Господь і птахів живить; любіть Бога, як раніше говорили, більш дружини і дітей; відвідуйте частіше храм Божий, читайте частіше Святе Євангеліє, не шкодуйте милостині жебракам, очищайте душу покаянням, годуйте її Тілом і Кров’ю Христовою, і ми виконаємо слова Господа тому, що віддали перевагу любові до Нього, ніж любові до світу. Скрізь можна спастися і скрізь загинути. Давид спасся на царському престолі, Юда був апостол і – загинув. Великомученик Юрій Переможець, мученик Іван Воїн були воїни, святі Володимир, Борис і Гліб були князі, – всі вони були людьми і спаслися. Святий преподобний Макарій Єгипетський був великим пустельником і угодником Божим, але одного разу йому Господь сказав, що дві жінки, які живуть в світі, вище своїми чеснотами за нього. Макарій пішов до них, щоб навчитися від них. Знайшовши їх, він запитав, які вони здійснюють добрі справи, що так догодили Богові? Вони відповідали йому, що вони, дві невістки, бажали іти в монастир, але чоловіки не пускають їх, і вони вирішили до своєї смерті служити їм, і що вони ніколи не сваряться і не займаються пустослів’ям. Так, і живучи в світі, можна бути великим подвижником.

«Багато з перших будуть останніми, а останні – першими» (Мт. 19, 30). У сто раз більше ми отримаємо на небі за терпіння на землі, і ця нагорода буде дана всім виконавцям закону Христового. На землі є багаті і бідні, знатні та прості люди, вчені і не вчені. Але за труною є тільки праведні й грішні. Там багач, якому всі догоджали на землі, йде в пекло; зневажений усіма на землі жебрак радіє в Царстві Небесному. Воістину, нічого ми туди не принесемо, крім вчиненого нами добра і зла.

Ось шлях, який веде в Царство Небесне. Тож, будьмо скрізь і завжди християнами не тільки через назву, але через діла – і ми спасемося. Істинний же християнин любить Бога понад усе в світі і радісно несе Христовий хрест; звання не спасає, спасає одне тільки доброчесне життя, яке на небі винагородиться сторицею. Тож, дорогі во Христі, нехай дасть нам Бог, щоб і для нас не зачинилися двері Його славного Царства. Амінь.

 

 

 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com