«Ісусе, Хто Ти?»

 Ось уже більше як дві тисячі років людство турбує питання: “Ким був Ісус із Галилеї?”. Напевно, жодна постать в історії людства не викликала скільки протиріч та питань? Навіть у часі Свого земного життя над особою Христа точилось чимало суперечок, недаремно Він одного разу спитав Своїх учнів: “За кого Мене мають люди?” (Лк. 9,18).

Ким Христос був? Ким він є особисто для мене?

Ці питання рано чи пізно турбують практично кожну людину.


Ісус був реальною людиною, як і кожен із.

Господь сміливий без нахабства. Він щедрий без вихваляння і співчутливий без сентиментальности. Можемо сказати, що в Ньому ми побачили ту цілісну людину, яка від початку була у задумі Бога Отця. Він був не тільки досконалою, ідеальною людиною, але Він залишався просто людиною. Він знав, що таке втома, голод, біль, а також ситість, радість від подорожей, солодкість відпочинку. Йому також відомо все, що може бути назване людським, окрім гріха.

Був спокушений сатаною, був подібний до нас у всьому, окрім гріха.

Ось ці слова «окрім гріха» здатні наш розум ввести просто у ступор. Ми настільки споріднилися із гріхом, навіть у певній мірі зрослись із ним, що для нас є таємниця, що означає бути без гріха, будь-яка сфера людського життя є отруєна гріхом, і має Господь рацію, коли говорить про Себе, що журиться, що не бачить “добра у добрі”.

Безгрішність ми можемо побачити та зрозуміти тільки у Христі. Ми не можемо захоплюватися Христом історичним, не можемо просто захоплюватися Його внеском у вчення про моральність та етику, не можемо вивчати Його притчі як приклад античної літератури… Якщо захоплюватися Ним тільки здалеку, то це все буде тільки маячнею, це буде мати тільки вигляд віри та духовності. Про Христа не слід тільки говорити чи читати… Христом потрібно жити, Христом потрібно живитися, бо Він є Хліб, котрий зійшов із Небес, Він є лікарем наших виразок, якими вкриті наші душі.

Ми можемо тільки здогадуватися, що відчував Ісус як Людина, живучи на землі, що тривожило Його, що оточувало Його і впливало на Його безгрішну душу.
Хоч Його оточували натовпи людей, насправді, Він завжди залишався самотнім, Його переслідували і проти Нього сплітали сіті інтриг… Адже дуже часто ми буваємо оточені густою хмарою нерозуміння, нам страшно, нам боляче, і ми знаємо, що ми помремо…

У Євангеліях ми можемо зустріти такі слова: «хотіли вбити Його»; «І ще більше хотіли вбити Його»; «і шукали схопити Його»; «Тут знову юдеї схопили каміння, щоб побити Його»; «За що хочете вбити Мене?». Ці слова передають нам глибину всіх подій, які оточували Христа. А все це тому що гріх намагався зацькувати Безгрішного, все тому, що людина хотіла пролити кров чергового праведника…

На людський погляд, три роки, які Христос провів у подорожах та у проповіді – це надто короткий термін, але три роки очікування смерті – це надто довго. Від звуку Його слів мертві воскресають і демони тікають, але живі люди раз-у-раз хапаються за каміння, а книжники поспішно відходять, щоб радитися про зручний спосіб усунення «цієї Людини». Хіба це не жахливо? Чи відчуваємо ми цей жах? Чи помічаємо, як Він проходить через всю історію? Адже, що таке історія, як не боротьба гріха і святості?

Господь віддав Себе вповні людині, втілившись, Він поєднав людей із Богом, та, нажаль, людина звикла знущатись над своїми родичами, а цього нового родича їм треба вбити. Він знає це. Його взяття під варту, знущання і смерть були з Його боку добровільними. Їх не було б, якби Він не захотів цього. Але ж для цього Він і прийшов. Тут знову згадаємо, що Він — не просто Всемогутній Бог у людській подобі, але й справжня людина, «просто людина». Отже, Він жив три роки в умовах постійної небезпеки, в атмосфері неминучої тривоги, яку породжує небезпека. Чи був Він завжди царствено-спокійний, чи нерви Його знали напругу в передчутті небезпеки?

Ми, забиті по вінця телевізійним сміттям, так часто дивимося фільми, де когось хочуть убити, і цей хтось тікає, переховується, шукає допомоги в різних людей. Ми лоскочемо свої нерви чужим награним страхом, сидячи у зручних кріслах, і спостерігаємо за тим, як вдається герою обманути ворогів і лишитися живим. А нам варто згадувати хоча б інколи про те, як мучився Господь в очікуванні неминучих страждань, заради яких Він і прийшов у цей світ. Він так і казав: Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться (Лк. 12, 50).

Він був досконалою людиною, але не переставав бути Богом.

Як Бог Він знав думки людських сердець, і це приносило Йому додаткового болю, Він іде на розп’яття, Його друзі, апостоли сперечаються: хто буде більшим у Його царстві. Спосіб Його думок і їхніх розділені прірвою, і чи не про це казав Ісая? — Наскільки небо віддалено від землі, настільки Його думки віддалені від наших думок.

Ісус, Син Божий, який показав нам Отця: Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив” (Ів. 1,18).

Люди приходили до Нього і йшли від Нього. Солодкість слів вабила, а суворість вимог відштовхувала. То могутнє тяжіння, то несподіване відштовхування. Постійна атмосфера сумнівів: «Чи може із Назарету бути щось добре?»

Прив’язувало до Нього щось невисловлене, нелогічне, як у Андрія, котрий запитував: “Равві, де Ти живеш?в. 1,38). А відштовхувало щось холодне, розумне, народжене книжним знанням: “Не від Бога Цей Чоловік, тому що не дотримується суботив. 9,16). Або: “Роздивись і побачиш, що з Галилеї не приходить пророкв. 7,52).

Одні вважали, що Він добрий, а інші думали, що тільки баламутить народ. Ми чумо слова Господа “Я люблю вас” і ми тягнемось до Нього, але через деякий час Він до нас звертається: Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.  Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе” (Мк. 8,34-35). Чуючи такі слова, ми ображаємося на Нього, бо хто може слухати такі жорстокі слова.

Ми історію ділимо до народження Христа і після народження Христа, та й певний розділ історії ми називаємо християнською. Ціле наше життя – це пошук Бога, а точніше – це Бог, це Ісус шукає нас як загублу вівцю… Він шукає… а ми від Нього втікаємо… а коли нам весело, то ми, взагалі, забуваємо про Нього, забуваємо про Його існування. Але, коли у нас проблеми, коли нам тяжко, самотньо ми зразу згадуємо, ми зразу стаємо надто релігійними, а в результаті можемо почути від нього Ідіть від мене геть…”  (Мт. 25,41).

Його переслідували, на Нього зводили наклепи, не розуміли Його… Він жив у постійній загрозі смерті і врешті-решт зробив все те за ради чого прийшов – помер за наші гріхи та Воскрес.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *