Проповідь на свято Воздвиження Чесного Хреста

У Книзі Чисел (Чисел 21:4-9) є розповідь про те, як ізраїльтяни почали нарікати на Мойсея: «Для чого вивели ви нас із Єгипту, – щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!» (Чис. 21:5). Наслідком такого нарікання стало те, що Господь на людей наслав зміїв та гадюк, так, що від їхніх укусів чимало людей загинуло. Як часто буває, після такої напасті, люди почали каятись у тих своїх наріканнях, і Господь тоді повелів Мойсею: «Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий». І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий» (Чис. 21:9).

Як бачимо, нарікання має силу знищити, воно пожирає серця. Нарікання, котрим просякнутий вибраний народ його нищить. Через це нарікання вибраний народ не помічає Божої присутності, не помічає поруч Бога. Як тяжко жити бувши постійно чимось незадоволеним.

Як часто із наших вуст теж вириваються слова нарікання. Так, ми маємо певні проблеми, ми маємо певні труднощі. Так, наше життя є складним, та ми маємо помічати попри все Божу присутність, не забуваймо, що поруч із нами є Бог.

Якщо б нас запитали: «Ви є щасливими? Чи я щасливий тут, зараз і сьогодні?»

Ізраїльський народ вийшов із єгипетської неволі та Єгипет не вийшов із їхнього серця. Єгипет залишився в їхніх серцях, залишився в їхньому житті, неволя залишилась у їхньому житті. Тому ми себе відчуваємо нещасливими, бо й надалі залишаємось невільниками. Невільниками мислення, невільниками системи, невільниками мрій та бажань.

Натомість приходить Ісус Христос, щоб померти за нас на хресті, померти за кожного із нас, щоб ми стали вільними. Христос із хреста дарує нам свободу, робить нас вільними.

Без Христа немає життя, тому й кожен із нас має свій хрест.

Ми дуже часто звикли своє життя порівнювати із життям інших людей. Є помилкою думати, що в когось є легше життя, безтурботніше, щасливіше, є помилкою думати, що в когось хрест є легшим, або думати, що в когось взагалі немає хрестів. Насправді це спокуса, бо кожен із нас має свій хрест. Більший, легший, важкий – кожен несе свій хрест у міру своїх можливостей. Потрібно перестати нарікати, а прийняти, полюбити свій хрест, та й ти із ним на Голгофу. Та, пам’ятаймо, що правдиве життя християнина ніколи не закінчується на Голгофі, ніколи не закінчується розп’яттям. Так, є у кожного із нас хрест та ми є покликані до воскресіння, ми покликані до вічного життя. Тому так важливо зрозуміти, що немає воскресіння без хреста.

Велике мистецтво є помирати кожного дня. Помирати для своїх амбіцій, для своїх мрій, помирати для свого егоїзму і жити із хрестом через хрест.

Мойсей молиться за народ – бачимо тут щире визнання гріхів. Визнання гріхів – це дорога до навернення, і кожен із нас щоденно має просити Господи: «Прости, та дай мені силу прийняти мій хрест та йти дорогою куди Ти мене ведеш».

Напевне, кожен із нас зустрічав людей, котрі щоденно беруть свій хрест, особливо ті, котрі прикуті до ліжка чи візка. Є велика різниця між тими людьми, котрі є віруючі і тими, котрі є невіруючі. Віруючі, у своїх стражданнях та терпіннях мають сенс, вони свою хворобу приймають без нарікання, вони свою хворобу єднають із хрестом для свого спасіння, для спасіння цілого людства. Потрібно віднайти сенс у всьому. Хтось сказав: «Час як ланцюг, чим далі ти від Бога тікаєш, тим важчий ланцюг за собою тягнеш». Скільки ж непотрібних ланцюгів у нашому житті, тому що ми не хочемо прийняти певну ситуацію, або говоримо не можемо про неї. Немає у християнстві слова «не можу», бо тоді воно б означало, що нам бракує віри, бракує довіри. Проте ми маємо таке чудове слово «я можу», бо Христос є поруч зі мною у цьому терпінні, у цьому стражданні, Бог ніколи не допускає чогось понад мої сили. Хрест та терпіння будуть частиною мого життя. Це і показує нам Ісус, Котрий після молитви на Оливній горі, спускається, щоб взяти хрест. В нашому хресті є частинка Ісусового хреста, тому що Він помер за нас. Ми ніколи не є самотніми на цій дорозі, поруч є Ісус, а ще Він кожному із нас дає Свого Симона Киринея, дає Вероніку. А ще важливішим є те, щоби ми самі не ставали хрестами для наших оточуючих, щоб ми не тільки нарікали, але, щоб ми могли допомогти своєму ближньому, щоб ми ставали для нашого ближнього Симоном із Кириней, котрий допомагає нести хреста, чи Веронікою, котра готова підійти, коли всі відвернулись і проявити своє милосердя.

Правдива любов – це бути близько та наслідувати того, кого ти любиш. Вдивляючись в Ісуса Христа вчімось приймати хрест, вчімось нести хрест із відданістю, але завжди до кінця.

Хрест Ісуса Христа є цілковито інший. Ми часто пробуємо його підняти тільки до прикраси, але хрест Ісуса Христа є цілковито інший, бо він у собі несе спасаючу силу, несе у собі незбагненну любов. З хреста Ісус постійно зливається на нас Свою благодать, особливо тоді, коли ми падаємо, тоді, коли ми є знесиленими, тоді, коли ми грішимо, тоді, коли ми є далеко від Бога, тоді, коли нас болить, коли здається, що все на марно, коли нас всі критикують – тоді варто тільки підняти голову і подивитись на хрест. Там Ісус Своїм люблячим поглядом дивиться на нас і говорить: «Зі Мною ти зможеш все».

Господь допомагає кожному із нас, Господь дає силу. Він є поруч. Господь підтримує кожного із нас, але пам’ятаймо: наше життя не закінчується хрестом, але закінчується воскресінням.

Джерело: “Духовний Дзвін”

Фото ілюстративне: Pete Linforth – Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.