Проповідь на євангельське читання 24 неділі
Воскресіння Дочки Яіра
Дорогі брати і сестри, щасливим є той дім, в котрому проживає Господь. Адже немає такої біди, яку б не переміг Той, Хто зруйнував смерть, немає такої втрати, яку б не доповнив Творець вічності, немає такого суму, який би не зцілив Утішитель засмучених. Там, де перебуває Господь, сльози змінюються радістю, тріумфує надія, зникає відчай та неспокій.
Сумним був дім благочестивого Яіра до того, як його поріг переступив Син Божий. В домі, від тяжкої хвороби, помирала його єдина дочка, дванадцятилітня дівчинка. І батьки, котрі бачили її муки, не менше страждали із нею, прагнучи хоч чимось допомогти. Та що вони могли зробити? Невже здатна людина врятувати від смерті свого ближнього, когось рідного та дорогого серцю?
Та ось в серці Яіра прокидається надія: він чує, що неподалік його дому знаходиться великий Чудотворець, Котрий може єдиним словом зцілити найнебезпечніші хвороби.
Нещодавно Господь вигнав легіон демонів із гадаринського біснуватого. І ця новина поширилася по цілій Юдеї. Сам же зцілений ходив містами та селами, розказуючи про милосердя та любов Божу. А ті, котрі бачили його раніше, коли із його уст виривався звіриний рик, дивувалися його спокою та тим, як він велично ходив, радіючи та прославляючи Бога. Саме через його слова люди повірили в Спасителя, тому: «По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали» (Лк. 8:40)
Серед цих людей був і Яір, батько помираючої доньки. Він надіявся, що Син Людський змилосердиться і над його хворою донькою. Переповнений скорботою та смутком, він пробивався крізь натовп народу: «Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату» (Лк. 8:41). Яір був начальником синагоги, вчителем народу, користувався повагою в народі. Прибитий горем, він на очах багатьох людей, падає в ноги невідомого Мандрівника. І як зрадів Яір, коли Ісус погодився відвідати його дім.
Христос йшов до будинку дуже повільно, бо на Його шляху знаходилися люди, котрі сподівалися чудес. І саме в цей час до Яіра підійшов слуга, щоби сповістити про сумну звістку: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя» (Лк. 8:49). І знову згорьований батько перебуває на межі відчаю, але Спаситель підтримує його: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8:50). На кого має надіятися Яір, чого сподіватися? Адже його дочка померла, її вже не повернути. Проте слова Спасителя вселили в Яіра мужність і він, не звертаючи увагу на сумні новини, не перестає вірити.
«Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить» (Лк. 8:52), – сказав Христос, переступивши поріг дому, де знаходилося бездиханне тіло дівчинки. Рідні та знайомі Яіра, котрі прийшли розділити горе, відповіли на слова Спасителя тільки гірким сміхом. Вони довіряли тільки своєму розуму, котрий твердив: хто не дихає, в кого перестало битися серце, в кого тіло вже охололо, той мертвий і вже ніколи не встане.
«Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину» (Лк. 8:54). В домі залишилися тільки Христові апостоли та батьки дівчинки, чия любов була сильніша за холодний глузд. Взявши дівчинку за руку, Ісус промовив: «Дівчино, пробудися!» (Лк. 8:54). І вона встала: жива, радісна та оздоровлена.
Саме через віру батьків Син Божий здійснив чудо воскресіння їхньої дочки. Євангеліє говорить нам, яким чином це сталося: «І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала» (Лк. 8:55). І саме в цьому міститься вся блага новина про наше із вами безсмертя. Тіло людське взяте із землі, воно і повернеться в землю. Проте людський дух, дарований нам Самим Богом, неможливо знищити: він не може зігнити, перемішатися із землею, безслідно зникнути, він переходить у вічність. Саме цю безсмертну частинку поверну Ісус в тіло дочки Яіра, здійснивши чудо воскресіння.
Дорогі у Христі брати і сестри, ніхто із нас не знає, в який саме день Господь покличе до Себе. Дочці Яіра виповнилося тільки дванадцять років, коли вона переступила поріг смерті, і тільки через любов та милосердя Спасителя, продовжилося її земне життя. Ми бачимо чимало прикладів, коли раптово помирають люди в повному розквіті сил, здоров’я та молодості. Кожному із нас не слід думати, що в нас ще є час навернутися до Господа, не відкладаймо своє покаяння на завтра.
Сьогодні здійснюймо добрі діла, котрі можуть стати тими крилами, котрі нас піднімуть до вічного блаженства. Сьогодні каймося за вчинені гріхи, котрі можуть перетворитися на каміння, яке тягтиме нас до пекла. Про це саме попереджає нас апостол Яків: «Ви, що не відаєте, що буде взавтра! Яке бо життя ваше? Ви – пара, що з’являється на хвильку і зникає по тому» (Як. 4:14).
Це земне життя цінне не саме по собі, воно – дорогоцінна можливість, дарована нам Всевишнім, що допомагає зростати в Богопізнанні, покаянні та смиренні, щоби стати гідними Царства Небесного. Цінуймо кожну хвилину нашого земного життя, любімо Бога та своїх ближніх, творімо добрі вчинки, перестаньмо осуджувати на ненавидіти один одного. «Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (І Кор. 15:58). Амінь.
