Проповідь на неділю сліпонародженого

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішня євангельська розповідь про зцілення сліпонародженого дуже важлива для нашого покоління. Спаситель проходить повз сліпця, який був відомий всьому Єрусалиму, не запитуючи його ні про що, навіть про його віру, Він зцілює його. Сліпий став зрячим, а засліплені гордістю фарисеї почали розпитувати його, хто ж створив над ним таке велике чудо, яке ніхто із людей не здатний вчинити.

Фарисеї, замість того, щоби дякувати та прославляти Бога, розпочинають звинувачувати Ісуса у недотриманні Божого дня, суботи. Вони, хоча і бачать явну силу Божу, все одно у своїй гордості вперто відкидають її. Вони навіть намагаються сміятися із сили Божої: «Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник» (Ів. 9:24). А зцілений тихо й смиренно відповідає: «Чи Він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу… Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить Його волю, того Він слухає. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. Якби Він не був від Бога, не міг би зробити нічого» (Ів. 9:25;31-32). І замість того, щоби порадіти за зціленого, фарисеї проганяють його геть. Відлучивши від ізраїльської спільноти.

І знову цей сліпонароджений зцілений залишився один. Без жодних прав, з цього часу ніхто з ним не може спілкуватися, ні допомагати, ні жити разом із ним. Батько та матір також відвернулися від нього.

«Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: «Віруєш у Сина чоловічого?. Зцілений запитав: «Хто Він, Господи, щоб я увірував у Нього?». І тоді Ісус говорить йому, майже так, як і минулої неділі самарянці: «І бачив єси Його, і Той, Хто говорить з тобою – це Він». І жодних більше доказів не було потрібно сліпонародженому. Він поклонився Йому, як Богу, й мовив: «Вірую, Господи!» (Ів. 9:35-38).

Не випадково минулої неділі ми згадували бесіду Христа із жінкою-самарянкою. Ці дві євангельські людини, своїми чистими серцями й щирою вірою, побачили Бога. Чому ж саме Спаситель зцілює саме цього сліпонародженого? Чому Боже чудо та Його всемогутність з’явилася саме на цьому чоловіку, а не над натовпом таким самих нещасних, відкинених, хворих, котрі знаходилися поруч із ним? Два тижні назад ми чули схожу розповідь про зцілення Спасителем розслабленого. Але той хоча б чекав на зцілення і надіявся на нього впродовж довгих 38 років. А сліпонароджений навіть не мав віри, тому й не знав, у кого має вірити – він не бачив Господа, не бачив Того, Хто сказав до нього: «Піди до Силоаму й умийся» (Ів. 9:11). Саме тому Спаситель, побачивши його мужнє визнання Істини перед ворогами, відкриває Своє Божество.

Чому все ж таки зцілюються одні й не зцілюються інші? Чому Спаситель, пройшовши повз велике число вбогих, інвалідів, розслаблених, вибирає тільки одного і зцілює його? Чому із мільйонів та мільярдів нас, сліпонароджених, тільки мале стадо стає духовно зрячим? Чому із сотні народів, котрі проживають у світі, тільки деякі визнають Христову віру? Невже ми із вами є чимось кращими, аніж мільйони наших братів та сестер у цьому світі, котрі не просвічені світлом віри, любові та надії? Звичайно, що – ні.

Перед Своїми стражданнями, на Тайній Вечері, Христос говорить Своїм учням: «Я вас вибрав від світу цього» (Ів. 15:16). А потім у Своїй молитві, Христос звертається до Небесного Отця: «Отче Святий! Заради імені Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми!» (Ів. 17:11). Хто ж вони? Багаті, знамениті, впливові та визначні люди? Звичайно, що ні. Невже це тільки бідні, немічні, каліки, відкинені, погорджені? І знову – ні. Серед вибраних Богом були люди різних станів. Були і багаті, і бідні, і розумні, і юродиві, і великі грішники, і багаті вірою, з чистим серцем та жертвенною любов’ю. Всі вони змогли відкинути себе і стати житлом Бога. Тому й не дивно, що апостол Павло сказав: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:20).

«Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:20) – ось ці слова, котрі нам слід виконувати у своєму житті. А для того, щоби Христос розпочав жити у нашому житті ми маємо усвідомити, що є великими грішниками, сповненими зла, зради, гордості, ненависті. І розпочати каятися, і розпочати бачити у світі не зло та несправедливість, а велике Боже милосердя до усіх нас, до всього сліпонародженого людства. І просити у Бога прощення своїх гріхів, і благати Його змилосердитися над нами і над цілим збідованим світом. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *