Проповідь на неділю сліпонародженого

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про зцілення Христом сліпонародженого, котрий сидів і просив милостині. Христос зцілив не просто сліпого, а того, хто ніколи в житті не бачив світла, хто був народженим сліпим.

На питання учнів, котрі цікавилися його жалюгідним життям: «Хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим уродився?» (Ів. 9:2). Христос відповідає, що «ані він не згрішив, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому! Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. І поки я у світі – я світло світу» (Ів. 9:3-5). Сказавши ці слова, Ісус зготував глей й помазав ним очі сліпого, звернувшись до бідного чоловіка, котрий і так нічого не розумів: «Іди, вмийся в купелі Силоамській» (Ів. 9:7).

І чоловік послухав Того, Кого ніколи не знав, про Кого ніколи не чув. І повернувся до Христа уже зрячим. Звичайно, це чудо не могли залишитися ніким не помічене. І перші, хто аж ніяк не радіє цьому зціленому, є фарисеї. Вони навіть насмілилися питати самого зціленого: «чи дійсно був він сліпий і прозрів, – аж поки не закликали батьків отого прозрілого» (Ів. 9:18). Отримавши переконливу відповідь і від самого сліпонародженого, і від його батьків, що дальше вони роблять? Замість того, щоби радіти і прославляти Бога, вони говорять: «Не від Бога цей чоловік» (Ів. 9:16). І тут вони чують відповідь, яка їм так не подобається, від чоловіка, котрий донедавна сидів і просив милостині, котрий не займав жодного становища у суспільстві, котрим усі погорджували та понукували: «Був би він не від Бога – нічого не спроможен би був зробити» (Ів. 9:33). Ці слова ще більше розлютили фарисеїв, вони, не знаючи що робити, виганяють цього зціленого. Той, хто був сліпий, хто ніколи не бачив світла, стає зрячим, радіє життю, а ті, хто були завжди зрячими, так і залишилися духовно сліпими.

Коли ж Христос його запитує: «Віруєш у Чоловічого Сина?… Вірую, Господи!» – і поклонився йому» (Ів. 9:35-36). Що більше міг сказати цей зцілений, як не дякувати Христу та прославляти Бога, від Котрого отримав зцілення від сліпоти.

І закінчується це чудо такими величними Христовими словами: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали» (Ів. 9:39). Ці слова не могли вислухати горді фарисеї. Ці слова ріжуть вуха усім тим, хто перебуває у гордості та егоїзмі. Бо тільки ті люди, котрі покладаються на власні сили, вважаючи себе успішними та самодостатніми, не можуть зрозуміти й сприйняти Христової науки, котра закликає любити ближнього, допомагати усім потребуючим, приносити милостиню, прощати і бути милосердними.

Просімо ж Господа, щоби і Він зцілив наші духовні очі, щоби наші душі прозріли, щоби розпочали бачити Боже світло, жили в ньому. Якщо б ми тільки могли побачити свою духовну сліпоти, ми б жахнулися. Якщо б ми могли тільки зрозуміти, що ми аж ніяк не дбаємо ані про безсмертне життя, ані про земне життя, не рідко занапащаємо і своє щастя, і щастя інших людей, завдаючи болю рідним, дітям, батьками.

Нам так легко бачити, але чи бачимо ми достатньо та глибоко? Шукаймо, дорогі у Христі, того зору, котрий може відкритися тільки тоді, коли наше серце стане світлим та чистим. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. А в Божій присутності ми можемо побачити один одного, кожного із нас, радісних та щасливих. А, можливо, побачити і ранених, і згорьованих, і нещасних, і знедолених, котрі чекають від нас не подачки, не милостині, а повної віддачі всього свого життя у любові до Бога. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *