Любіть ворогів ваших

Проповідь на 19-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Сьогоднішнє євангельське читання навчає нас християнської любові, досить просто і доступно. Любов стає християнською, Божественною, коли людина, забуваючи про всі свої образи, нанесені іншими людьми, починає щиро любити.

В наш час ми, напевно, знаходимося в ще гіршому стані, ніж сучасники Господа: люди зовсім забули про те, що таке любов, як вона проявляється. Ми перестаємо розуміти, як можна чистим, щирим серцем любити ближнього, і не тільки ближнього, знаного нам чи незнаного, але і нашого заклятого ворога.

«…любіть ворогів ваших» (Лк. 6:36). Ось таку заповідь дає нам Христос. Він навчає нас любити наших ворогів. Зробив нам якусь шкоду чи зло наш ближній, а ми повинні, не дивлячись ні нащо, його любити, за зло відплатити добром. Для чого ж тоді нам дав Ісус таку тяжку та непосильну заповідь? Та для того, що вона повинна нас очистити, стати для нас необхідною не тільки в теперішньому житті, але і в майбутньому.

Задумаймося: що відбувалося б на землі, якби Господь не бажав любити ворогів, якщо б дозволив відплачувати злом за злом? Звісно, що тоді не зупинялися б чвари та роздори, ми б тоді жили, як в пеклі. Зла злом неможливо ані зупинити, ані перемогти, воно може бути подолане тільки добром.

Добром швидше присмирити злу людину: добра справа, яку ми чинимо для нього, як вогонь, обпікає його душу до того часу, доки він не перестане чинити зло. Тому, коли вас хтось образив, то постарайтеся зробити тій людині якесь добро, помолитися за неї. Роблячи добро один одному, молячись один за одного, ми зменшимо зло на землі.

Любов до наших ворогів необхідна не тільки в теперішньому житті, вона потрібна і для майбутнього життя. Теперішнє життя дане нам для того, щоби ми гідно приготувалися до Царства Небесного. Тому досить важливою умовою є навчитися любити один одного, любити всіх, тим більше наших ворогів. Неможливо нам досягнути неба, коли ми не навчимося любити всіх, без винятку.

Ісус Христос прийшов на землю для того, щоби приготувати людей до вічного блаженства, навчити жити в любові не тільки з окремими людьми, але з усіма оточуючими. Якщо ж ми будемо любити тих, хто нам подобається чи тих, хто нас любить, то яку ж тоді нагороду ми отримаємо? Адже, за словами Спасителя: «… й грішники люблять тих, що їх люблять. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода» (Лк. 6:32;35).

Отже, дорогі брати і сестри, любімо один одного, любімо всіх, тим більше наших ворогів та недоброзичливців. Звісно, що ми не можемо жити так, щоб у нас не було ворогів, щоби нас всі любили, щоби ми всім догодили, щоби нас всі хвалили та прославляли, адже це було б досить поганим знаком. Бо, як говорить Ісус Христос: «Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні» (Лк. 6:26).

«Благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають» (Лк. 6:28), – закликає нас Син Божий. Молімося за наших ворогів не тільки устами, але і серцем, бажаючи їм зцілення від гріха, навернення на шлях істини та спасіння. Молімося за наших ворогів, любімо їх, бо вони брати наші, адже за них, так само, як і за нас, постраждав та помер на хресті Син Божий. Молімося за наших ворогів і плачмо за них, бо в них також віддзеркалюється образ Небесного Отця.  Амінь.